XIX Золотий дощ
Того ж дня ішов я з батьком до пана Геліас а ще раз подякувати за його доброту до мене. В дій доброті був :і власний мій рятунок, і свобода батька, бо коли б він не відправив мене з паном Арменаком, хто знає, що ждало б мене у Львові. Я мусив розповісти панові Геліасу все, що пережив у дорозі і як пощастило мені визволити батька з турецької неволі, а потім розказав йому всю історію про Семена і його таємницю, яку він мені довірив і яка мене в очах пана Геліаса робила немов злочинцем і спільником розбою та злодійства, а я змушений був мовчати і все це носити в собі.
Пан Геліас дуже дивувався з усього. Тепер йому було ясно все, що раніше здавалося в мені скритним і недобрим, і він радів, що потурав доброті свого серця і все-таки мене не залишив, «бо, — каже, — близький ти був до ратушевого ув’язнення, а звідки знати, чи ти не кат; я тебе в дуже негідних речах запідозрював і сам не був певний, чи добре чиню, що не віддаю тебе в ратушу».
Завів мене Геліас до самого пана Ярослава, а той покликав пані Ярославову, і знову я мусив усе розповідати. Вони теж дуже дивувалися з моїх вчинків і хвалили мене, як доброго сина і вірну людину, що скоріше загине, а віри не зламає. Це була для мене щедра нагорода за все, що я вистраждав; вона навіть перевершувала мою заслугу.
Від Геліаса і від самого пана Ярослава я також довідався, що провіщання Галушки легко може здійснитися, бо справді до Львова приїхав посланець турецького султана, тобто чауш, Еффакір Махмет, а приїхав він з такої причини. У Стамбулі, султанській столиці, помер один дуже знатний і відомий купець Ресул ага Челебі, і весь його маєток пішов у цісарський скарб. Цей купець проводив велику торгівлю у Львові з вірменами і греками, які залишилися винні йому величезні гроші. Турецький султан вислав цього чауша з листами до нашого короля, щоб його величність наказав львівським міщанам виплатити свої борги чаушеві. Його величність король жив тоді у мирі з турецьким цісарем і тому виконав його волю, навіть дав на допомогу чаушеві свого придворного, пана Яна Курського, який приїхав з чаушем до Львова і допомагав йому відбирати борги.
— Багато тисяч вивезе цей турок із Львова, — говорив Геліас, — бо в місті немає, мабуть, купця, котрий не був би винен Ресулові за перли, коралі, килими, коріння, малмазію. Пан Шпитко також винен йому і завтра платитиме, хоч у нього невелика сума, але інші мають борг на тисячі талярів; тільки пан Григор Дерлукасевич повинен заплатити йому сто двадцять тисяч аспрів. Отже, коли чауш Еффакір захоче викупити оте Око пророка, а він, певно, захоче, бо, чув я, воно в якогось їх «святого місця» походить, то грошей йому на те не бракуватиме, і козаки зможуть добре потягнути з нього.
Мій батько, який досі думав, що коли він має в кишені королівське утвердження, то вже й солтиство належить йому, натішившися вдосталь, почав тепер знову турбуватися, чи захоче Кайдаш поступитися перед самим голим Декретом і що маємо робити, щоб королівське слово втілити в життя. І ось батько поклонився панові Геліасу і розповівши йому всю справу, покірливо просив поради.
— Я на цьому не розуміюсь, — каже Геліас, — і нічого доброго вам не пораджу, але дам записку до пана Каспера Пшездецького. Це — фаховий юрист з польського і німецького права. До нього йдіть. Він нічого з вас не візьме, а з прихильності до мене зробить для вас, що треба.
Ми відразу ж пішли до пана Пшездецького. Вислухавши батька, він сказав:
— Коли б це йшлося про справу між міщанами, я зразу виробив би румацію[13] та інтромісію[14], але ж це справа між двома особами, з яких жодна не є міщанином або шляхтичем, тому вона ні в граді, ані в славному суді не розглядається. Тут може допомогти або пан самбірський староста, або уряд королівської економії.
— Виходить, що королівський декрет нічого не значить? — питає батько.
— Значить, певно, значить, — каже пан Пшездецький, — але від короля є дорога до короля…
— Від короля до короля? — повторює батько, широко розкривши від великого подиву очі.— і як це може бути, любий пане? Король у Польщі один, значить і правда може бути тільки одна.
— Чоловіче добрий, — мовить пан Пшездецький, — ви цього не розумієте. Король один, зате вас двоє. Якщо цей злий чоловік, з яким ви судитеся, не захоче уступити вам, тоді пошлеться на те, що король видав вам декрет за злою намовою, що полатині називається «аd male narrata», тобто він буде твердити, що короля зле і фальшиво повідомили про справу. Перед декретам шапку зніме, гарно вклониться, але що видер, того так легко, не віддасть!