Око Світу
Роберт Джордан
Колесо Часу. Книга 1
ЗМІСТ
РАНІШЕ. Круки
ПРОЛОГ. Драконова гора
РОЗДІЛ 1. Безлюдна дорога
РОЗДІЛ 2. Чужинці
РОЗДІЛ 3. Крамар
РОЗДІЛ 4. Менестрель
РОЗДІЛ 5. Ніч Зими
РОЗДІЛ 6. Західний ліс
РОЗДІЛ 7. Ліс залишився позаду
РОЗДІЛ 8. Безпечне місце
РОЗДІЛ 9. Розповіді Колеса
РОЗДІЛ 10. Прощання
РОЗДІЛ 11. На шляху до Таренського Перевозу.
РОЗДІЛ 12. Переправа через Тарен.
РОЗДІЛ 13. Вибір.
РОЗДІЛ 14. «Олень і лев».
РОЗДІЛ 15. Чужинці та друзі.
РОЗДІЛ 16. Мудриня.
РОЗДІЛ 17. Спостерігачі та мисливці.
РОЗДІЛ 18. Кеймлінський тракт.
РОЗДІЛ 19. Засідка Тіні.
РОЗДІЛ 20. Підхоплені вітром.
РОЗДІЛ 21. Слухати вітер.
РОЗДІЛ 22. Шлях обрано.
РОЗДІЛ 23. Вовчий брат.
РОЗДІЛ 24. Вниз по Арінелле.
РОЗДІЛ 25. Мандрівний народ.
РОЗДІЛ 26. Біломостя.
РОЗДІЛ 27. Сховок від бурі.
РОЗДІЛ 28. Сліди у повітрі.
РОЗДІЛ 29. Безжальні очі.
РОЗДІЛ З0. Діти Тіні.
РОЗДІЛ 31. Вечеря за видовище.
РОЗДІЛ 32. Чотири Королі в Тіні.
РОЗДІЛ 33. Морок чекає.
РОЗДІЛ 34. Останнє селище.
РОЗДІЛ 35. Кеймлін.
РОЗДІЛ 36. Плетиво Візерунка.
РОЗДІЛ 37. Тривала погоня.
РОЗДІЛ 38. Порятунок.
РОЗДІЛ 39. Павутиння плететься.
РОЗДІЛ 40. Павутиння міцніє.
РОЗДІЛ 41. Старі друзі та нові загрози.
РОЗДІЛ 42. Спогад про сни.
РОЗДІЛ 43. Рішенці та видива.
РОЗДІЛ 44. Темрява на шляхах.
РОЗДІЛ 45. Що скрадається в Тіні.
РОЗДІЛ 46. Фал Дара.
РОЗДІЛ 47. Наступні оповіді Колеса.
РОЗДІЛ 48. Гнилолісся.
РОЗДІЛ 49. Морок прокидається.
РОЗДІЛ 50. Зустрічі біля Ока.
РОЗДІЛ 51. Супроти Тіні.
РОЗДІЛ 52. Нема ні початку, ні краю.
РОЗДІЛ 53. Колесо обертається.
Глосарій.
РАНІШЕ
КРУКИ
Тут, нижче Емондового Лугу за течією, на півшляху до Заплавного лісу, береги Винної ріки поросли деревами. Головно вербами, і їхнє густолисте віття нависало над прибережною водою тінистим шатром. Літо проминуло не так уже й давно, та й сонце стояло майже в зеніті, але тут, у затінку, легенький вітерець студив спітніле тіло Еґвейн. Закасавши трохи вище колін спідницю коричневої вовняної сукні, вона зайшла у річку, аби набрати води у цебро. Хлопці заходили у воду як були, не переймаючись тим, що їхні обтислі штанята намокнуть. Дехто з дівчаток і хлоп’ят замість наповнювати цебра пересміювалися та намагалися облити одне одного з дерев’яних ківшиків, але Еґвейн стояла сумирно, насолоджуючись дотиком плинної води до босих ноженят і тим, як струменіє пісок крізь пальці, коли вона вибирається на берег. Вона прийшла сюди не гратися. У свої дев’ять років дівчинка вперше сподобилась принести воду з ріки, але попри те замірялася стати найкращим водоношею у селищі.
Зупинившись на березі, вона опустила цебро на землю і взялася розпускати закасані спідниці, щоби вони прикрили їй коліна. А ще слід було перев’язати наново темно-зелену хустку, яка перехоплювала на потилиці волосся. Еґвейн хотіла би, щоб їй дозволили обтяти волосся по плечі чи навіть коротше, як у хлопчиків. Урешті-решт, довге волосся їй не знадобиться ще багато років. Чому слід робити щось тільки тому, що так воно віддавна ведеться? Але ж вона знала свою матусю, як і те, що волосся у неї залишиться довгим.
Десь за сотню кроків чи близько того нижче по ріці, стоячи по коліна у воді, чоловіки купали чорномордих овець, готуючи тих до стрижки. Вони уважно спостерігали за вівцями, коли ті, бекаючи, заходили у воду, а опісля виходили на берег. Тут Винна ріка була не такою стрімкою, як в Емондовому Лузі, але й було би неправдою твердити, що вона повільна. Якщо вівцю підхопить течія, їй уже буде важко вибратися на берег і вона заввиграпіки може потонути.
Величезний крук перелетів ріку і всівся на верхівку білодерева, неподалік того місця, де чоловіки купали овець. І майже тієї ж миті на крука почав налітати згори червоночубастик, спалахуючи вогняним пір’ям, голосно цвірінькаючи. Мабуть, у червоночубастика десь поряд було гніздечко. Замість злетіти з гілки і, можливо, атакувати меншу птаху, крук лише пересунувся товстою гілкою вбік, туди, де його трохи прикривали згори тонші гілочки. Звідти він дивився на вівчарів.
Траплялося, круки дошкуляли вівцям, але те, що цей крук не звертав уваги на спроби червоночубастика відігнати його геть, здивувало дівчинку. Ще й більш од того, у неї склалося дивне враження, наче чорний птах спостерігає за людьми, а не за вівцями. Бредня, власне кажучи, а втім... Вона чула, як люди мовлять, що круки та гайворони є очима Морока. Від цієї думки сироти виступили у неї не тільки на руках, а й на спині. Оце достеменна бредня. Що Морок може захотіти побачити в Межиріччі? У Межиріччі ніколи нічого не трапляється.