Коли дівчинка поверталася уздовж огорожі загону до того місця, де залишила цебро, повз неї пройшов Денніл Леуїн, очевидно, прямуючи за загін. Хлопцю було тринадцять, і він був худючий, ще худіший за Ранда, і мав задовгого носа. Еґвейн затрималася біля цебра, прислухаючись. Спочатку вона нічого не могла розібрати, лише невиразний шум голосів. А тоді...
— Мене кличе мер? — вигукнув Мет. — Навіщо б йому мене кликати? Я нічого такого не зробив!
— Він кличе вас усіх, і то швидко, — уточнив Денніл. — І на вашому місці я би вже біг до нього.
Швиденько підхопивши цебро, Еґвейн повільно пішла від овечого загону до ріки. Незабаром Ранд з хлопцями обминули її, ледь не підтюпцем поспішаючи в тому ж напрямку.
Еґвейн посміхнулася кутиком рота. Коли її батько когось кличе, спробуй не прийти. Навіть Жіноче Коло знало, що Бранделвін аль’Вір не той чоловік, з яким можна жарти жартувати. Еґвейн не повинна би це знати, але вона випадково почула, як майстриня Лугган і майстриня Аєллін разом з іншими жінками скаржилися її матері, що батько — ще той упертюх, і просили якось цьому зарадити.
Еґвейн пропустила хлопців уперед—лише трохи — а тоді пришвидшила крок, аби не дуже від них відстати.
— Не розумію, — скаржився Мет, наближаючись разом з хлопцями до шеренги стригалів. — Інколи мер знає, що я роблю, тієї самої миті, коли я ще тільки починаю щось робити. І моя матуся так само. Як це у них виходить?
— Твоїй мамі, можливо, каже Жіноче Коло, — пробурмотів Дев. — Ті жінки бачать усе. А мер — це мер. — Інші хлопці похмуро кивнули.
Там, куди поспішали хлопці, Еґвейн побачила свого батька, огрядного чоловіка із сивим волоссям, що вже почало рідіти, з рукавами, засуканими вище округлих ліктів, з люлькою в зубах та з набором стригальських ножиць у руках.
А за десять кроків від стригалів стояла і дивилася на хлопчиків, що наближалися, майстриня Коутон, мати Мета, а з флангів її прикривали дві її доньки, Бодвін та Елдрін. Нетті Коутон була жінкою спокійною та витриманою — а що їй іще зоставалося, маючи такого синочка, як Мет, і наразі у неї на губах пишалася вдоволена посмішка. Бодвін та Елдрін посміхалися практично так само, як їхня матуся, а крім того, вони ще й спостерігали за Метом в чотири ока. Бод була ще мала, аби носити воду, а Елдрін на два роки молодша за сестру. Ранд та інші хлопці, мабуть, геть сліпі, подумала Еґвейн. Будь-хто, хто має очі, відразу би зрозумів, звідки майстрині Коутон завжди все відомо.
Коли хлопці підійшли до батька Еґвейн, майстриня Коутон разом з доньками розчинилися в натовпі. Схоже, ніхто з хлопців їх не помітив. Усі вони взагалі нікого не помічали, крім батька Еґвейн. Всі, крім Мета, дивилися насторожено; лише він один посміхався від вуха до вуха, і ця посмішка чітко свідчила, що він у чомусь винний.
Батько Ранда підвів очі від вівці, над якою було схилився, зустрівся з Рандом очима та посміхнувся синові. Ця посмішка зробила свою справу: Ранд уже не так сильно скидався на чаплю, готову зірватися й полетіти.
Еґвейн узялася пропонувати воду чоловікам, що стригли овець поруч із її татом. Всі вони були з Ради Селища. І всі працювали, крім хіба що майстра Коула, який куняв, примостившись спиною до каменюки, що стирчала із землі, сягаючи дорослому чоловіку по пояс. Майстер Коул був не молодший за Мудриню, а, може, навіть старший, проте на голові він усе ще мав пишну шапку волосся, хоч і зовсім сивого. Всі інші чоловіки займалися стрижкою, і вовна падала з овець тугими білими смугами.
Майстер Буйє, з вигляду покручений, наче старий пеньок, але з пронозливою вдачею покрівельник, працюючи, щось бубонів собі під ніс, тому і встигав постригти лише одну вівцю, в той час коли інші давали собі раду з двома, втім, всі навколо були заклопотані лише роботою. Коли стригаль закінчував з однією вівцею, він віддавав її якомусь із хлопчиків, і той відганяв тварину до отари, а стригалю натомість підганяли наступну. Еґвейн пересувалася повільно, аби мати привід тут затриматися. Вона робила це не через лінощі: дівчинка тільки хотіла знати, що тут буде далі.
Батько її якусь мить дивився на хлопців, покусуючи губи, а тоді промовив:
— Ну, хлопці, я знаю, що ви добре попрацювали. — Мет здивовано поглянув на Ранда, а Перрин ніяково знизав плечима. Ранд у відповідь кивнув, хоч і невпевнено. — Отож, я й подумав, що це слушний час розповісти вам якусь історію, як я й обіцяв.
Еґвейн радісно посміхнулася. Її батько вмів розповідати найкращі історії.