Вона більше не цікавилася оповідками, що їх розповідали дорослі, хоча залюбки послухала би менестреля, а от читати про чужодальні землі та дивні тамтешні звичаї любила, як і раніше, і, як і раніше, мріяла їх побачити. Хлопчики теж більше не просили розповідати їм легенди. Еґвейн сумнівалася, що вони багато читають. Всі вони зростали, гадаючи, що їхній світ ніколи не зміниться, і більшість цих легенд зблякла у пам’яті, перетворившись на солодкі спогади, а інші забулися чи майже забулися. Якби ж вони дізналися, що деякі з цих легенд були не лише легендами, тоді... Війна Тіні? Світотроща? Льюс Терін Теламон? Яке це все тепер має значення? І все ж таки що насправді відбулося тоді, в ті незапам’ятні часи?
ПРОЛОГ
ДРАКОНОВА ГОРА
Палац час від часу здригався, наче сама земля жахалася спогадів та глухо стогнала, не вірячи тому, що сталося. Смуги сонячного світла падали крізь тріщини у стінах, змушуючи мінитися та зблискувати міріади танцюючих у повітрі порошинок. Стіни, підлога, стеля чорніли випаленими плямами. Фарба та позолота взялися пузирями на колись яскравих фресках, покреслених широкими чорними мазками, шар кіптяви ліг на розкришені фризи — зображені на них люди і тварини, здавалося, намагалися вибігти з палацу і перечекати веремію деінде. Мертві лежали скрізь — чоловіки, жінки, діти. Вони намагалися врятуватися втечею, але падали, вражені блискавками, що били уздовж всіх коридорів, чи охоплені вогнем, що підкрадався зненацька, чи поглинуті розтопленим камінням, що хижо струменіло у пошуках жертв, і так чинилося доти, доки знову не запанували безгоміння та спокій. І, химерно контрастуючи з довкіллям, пишалися барвисті гобелени та шедеври живопису—висіли так, наче нічого й не трапилось, хіба що подекуди перекособочилися, коли під ними випиналися стіни. Меблі з вибагливою різьбою, інкрустовані слоновою кісткою та золотом, стояли цілі-цілісінькі, і лише де-не-де поперекидалися, коли під ними брижилася підлога. Навіженство стинало все під корінь, залишаючи без уваги речі другорядні.
Льюс Терін Теламон блукав палацом, легко утримуючи рівновагу, коли підлога під ним хиталася.
— Іліено! Кохана, де ти? — Він заплямив кров’ю край свого ясно-сірого плаща, коли переступав через тіло золотоволосої жінки, риси прекрасного обличчя якої спотворив жах смертної миті, а в розплющених очах застигло нерозуміння. — Де ти, моя дружино? Куди ви всі заховалися?
На очі йому потрапило власне відображення у перехнябленому дзеркалі на мармурі стіни, що взявся бульбашками. Пишні королівські шати — сірі, пурпурні та золоті — з виїмкової тканини, привезеної купцями аж з-поза Світового моря, наразі були подерті та брудні, і товстий шар пилу вкривав їх так само, як і його обличчя та волосся. Він торкнувся емблеми на плащі — чорно-білого кола, розділеного хвилястою лінією, і на мить затримав на ньому руку. Щось він означав, цей символ. Проте вишите коло не могло надовго затримати його уваги. От на своє віддзеркалення він утупився зі здивуванням. Звідти на нього дивився високий чоловік середнього віку, він навіть зараз виглядав ще доволі вродливим, хоча сивина густо запорошила темне каштанове волосся, невпокій та втома порізьбили обличчя глибокими зморшками і додали темряви очам, яким, здавалося, судилося побачити надто багато. Льюс Терін розсміявся — спочатку тихо, а відтак, закинувши голову, на все горло. Його сміх луною прокотився безживними залами.
— Іліено, кохана! Йди ж сюди, дружино моя. Ти маєш це побачити!
Повітря у нього за спиною затремтіло, вкрилося ряботинням. За мить брижі затверділи, явивши постать чоловіка: незнайомець роззирнувся, і побачене викликало на його обличчі гримасу відрази. Він був нижчий за Льюса Теріна і вдягнений з голови до п’ят у чорне, якщо не зважати на смужку білосніжного мережива на комірі та гаптовані сріблом закоти високих, до стегна, чобіт. Прибулець пішов уперед, ступаючи обережно, підхопивши поли плаща, аби не забруднити його об безживні тіла. Підлога затремтіла від післяпоштовхів, але він не звернув на це уваги, вп’явшись очима у чоловіка, котрий реготав, утупившись у дзеркало.
— Володарю Ранку, — сказав він, — я прийшов по тебе.