— Мете, але ж ми вже розповіли — і ти, і я, — і нам не повірили. Невже ти гадаєш, що нам удасться переконати майстра аль’Віра в існуванні цього типа, якщо він його не бачив? Він відішле нас до Найнів, щоби вона подивилася, що з нами не так.
— Але ми ж обидва його бачили. Ніхто не подумає, що й тобі, і мені він просто примарився.
Ранд енергійно почухав потилицю, не знаючи, що сказати. Мет був осудовиськом на все село. Небагатьом поталанило уникнути його витівок. Його згадували щоразу, варто було шелепнути у калюжу мотузці з пранням чи попрузі розстебнутися на півдорозі. І неважливо, що Мета не було видко поблизу. Ніхто нічого доброго від нього не чекав.
Трохи згодом Ранд проказав:
— Твій батько вирішить, що це ти мене намовив, а мій... — він кинув погляд поверх візка туди, де продовжували розмовляти Тем, Бран та Кенн, і стикнувся очима з батьком. Мер усе ще вичитував Кенна, який наразі слухав того, зберігаючи похмуре мовчання.
— Доброго ранку, Метриме, — привітно мовив Тем, посуваючи одну діжку із бренді ближче до краю візка. — Бачу, ти прийшов допомогти Ранду з цим сидром. Молодець!
Мет скочив на ноги при першому слові Тема і наразі задкував потроху.
— Доброго вам ранку, майстре аль’Торе. І вам, майстре Буйе. Хай осяє вас світло. Мій татусь послав мене...
— Не сумніваюся, що він послав тебе у справі, — сказав Тем. — І не сумніваюся, що ти вже його завдання виконав, адже ти не якийсь огинайло. Добре, хлопці, чим скоріше ви перетягнете сидр до льоху майстра аль’Віра, тим скоріше побачите менестреля.
— Менестреля?! — вигукнув Мет, зупинившись на півкроку, а Ранд тієї ж миті запитав:
— А коли він тут буде?
За життя Ранд бачив лише двох менестрелів, котрі завітали до Межиріччя, та й то першого — ще сидячи на Темовому плечі. Тільки подумати, що на Бел-Тайні буде справжнісінький менестрель, з арфою, з флейтою, з купою оповідок, і всім, що до нього належиться... Емондів Луг згадуватиме це Свято і через десять років, хай навіть на ньому не буде феєрверків!
— Дурня, — пробурчав Кенн, але замовк, перехопивши погляд Брана, в якому проглядав увесь авторитет посади мера.
Тем зіперся на драбку воза, а лікоть вмістив на барилі з бренді.
— Так, менестрель уже тут. Майстер аль’Вір каже, що він наразі відпочиває в його корчмі.
— Приїхав глупої ночі, наче так і треба, — осудливо похитав головою корчмар, — гамселив у двері, доки розбудив усіх в домі. Якби не Свято, я б сказав йому власноруч завести свою конячку до стайні і влаштуватися там на ніч разом із нею, менестрель він чи не менестрель. Уявіть собі — примандрувати отак, поночі.
Ранд здивовано вибалушив очі. Ніхто не подорожує вночі, а надто в такі часи, як оце зараз, та ще й наодинці. Покрівельник знову прохарамаркав щось, цього разу так тихо, що Ранд розібрав хіба слово чи два. «Божевільний» та «протиприродно».
Але ж плащ на ньому був не чорний? — зненацька запитав Мет.
Бран розреготався, аж заколихався його чималий живіт.
— Чорний! Він мав на собі такий само плащ, як у всіх менестрелів, що мені довелося бачити: латка на латці, і така мішанина кольорів, що годі й уявити.
Ранд аж сам підскочив, почувши свій регіт, голосний, сповнений щирого полегшення. Уявити собі, що жаский вершник у чорному виявиться менестрелем, було кумедно... проте... Він збентежено прикрив рота рукою.
— Бачиш, Теме, — промовив Бран, — у нашому селищі цієї зими нечасто можна було почути сміх. А тепер навіть плащ менестреля є хорошою нагодою посміятися. Лише через це варто було витратитися і привезти його сюди з Бейрлона.
— Кажіть, що хочете, — раптом прорізався голос у Кенна, — а я все одно вважаю, що це дурне марнотратство. Так само як і ці феєрверки, по які послали під твоїм тиском.
— Отже, феєрверк теж буде, — зрадів Мет, а Кенн тимчасом провадив своєї:
— Вони мусили бути тут ще в тому місяці, разом з першим сьогорічним крамарем. Але крамар так і не приїхав, чи не так? Якщо він не з’явиться до ранку, що ми робитимемо? Влаштуємо ще одне Свято, аби запустити ці штуки? Звісно, якщо він їх узагалі привезе.
— Кенне, — зітхнув Тем, — ти довіряєш людям не більше за мешканців Таренського Перевозу.
— Тоді де ж він? Скажи мені, аль’Торе!
— Чому ви нам нічого не розповіли? — ображено вигукнув Мет. — Все селище раділо б, чекаючи на крамаря, так само як раділо, чекаючи на менестреля. Чи майже так само. Ви ж бачите, як усі обговорюють навіть можливість побачити феєрверк.
— Бачу, — відказав Бран, глянувши зизим оком на покрівельника. — І якби я був упевнений, від кого пішли ці чутки... якби я, наприклад, знав, хто це нарікав на дорожнечу там, де його міг почути люд, попри те, що було домовлено тримати ці речі в таємниці...