Кенн відкашлявся:
— Цей вітер занадто пронизливий для моїх старих кісток. З вашого дозволу я піду попрошу майстриню аль’Вір приготувати мені трохи гарячого вина, аби я міг зігрітися. Мере... Аль’Торе... — Він ще не доказав останні слова, а вже квапливо попростував до готелю. Коли двері за ним зачинилися, Бран зітхнув.
— Інколи мені спадає на думку, що Найнів має рацію щодо... Та нехай. Наразі це неважливо. А ви, молодь, подумайте. Це правда, що кожен у селі радітиме феєрверку, але феєрверк поки що тільки чутка. Уявіть собі, як почуватимуться люди, якщо попри їхні очікування крамар не з’явиться вчасно. А через таку погоду невідомо, коли він зможе сюди дістатися. Менестрелю вони зраділи би в п’ятдесят разів сильніше.
— Якби ще й він не прийшов, вони почувалися би ще в п’ятдесят разів гірше, — задумливо промовив Ранд. — Навіть Бел-Тайн не покращив би їм настрою по-справжньому.
— Маєш голову на плечах і можеш нею користуватися, якщо захочеш, — зауважив Бран. — Одного дня він сидітиме на твоєму місці в раді, Теме. Згадаєш мої слова. Та він і зараз впорався би там не согірш деяких, кого я навіть називати не хочу.
— Але це не допоможе розвантажити воза, — кинув Тем, передаючи меру до рук перше барильце з бренді. — А я не можу дочекатися місця біля каміна, люльки та кухля елю. — Він завдав друге барильце собі на плече. — Гадаю, Ранд буде вдячний тобі за допомогу, Метриме. І пам’ятайте: чим швидше сидр опиниться в льосі...
Коли Тем із Браном зникли в корчмі, Ранд подивився на приятеля.
— Тобі не обов’язково допомагати. Дев того борсука довго не втримає.
— А чому б і не допомогти? — без особливих надій у голосі промовив Мет. — І, як сказав твій татусь: чим швидше сидр опиниться в льосі... — Обхопивши обома руками барильце, він підтюпцем попрямував до будинку. — Може, Еґвейн десь неподалік. Помилуватися, як ти витріщаєшся на неї, наче теля, що іде на заріз, така ж сама потіха, як із тим борсуком.
Ранд затримався на мить, аби покласти на бідарку лук і сагайдак. Йому справді вдалося витіснити Еґвейн зі своїх думок. І це було досить незвично. Втім, вона має бути десь у корчмі. І навряд чи йому вдасться розминутися з нею. Він не бачив її вже кілька тижнів.
— В чому справа? — гукнув Мет від дверей корчми. — Я не казав, що зроблю все сам. Ти поки що не в Раді Селища.
Стрепенувшись, Ранд підхопив діжку і поквапився за Метом. Може, її там і не буде. Дивно, але думка про таку можливість не поліпшила йому настрою.
РОЗДІЛ 2
Чужинці
Коли Ранд таМет проносили перші барильця крізь залу, майстер аль’Вір з однієї із вишикуваних вздовж стіни бочок уже наповнив два кухлі найкращим своїм темним елем власного виготовлення. Зверху на бочці, заплющивши очі та вгорнувшись хвостом, дрімав жовтий кіт на ймення Драпіжник. Тем стояв перед великим каміном, викладеним з річкового каменю, та із блискучої баночки, яку корчмар завжди тримав для гостей на камінній поличці, великим пальцем вминав тютюн у люльку з довгим чубуком. Камін займав пів стіни просторої квадратної зали, а заввишки був чи по плечі найвищому чоловікові. У ньому весело потріскував вогонь, не пускаючи до кімнати холоднечу, що володарювала надворі.
О цій порі клопітного передодня Свята Ранд не очікував побачити в залі когось, окрім Брана, свого батька та ще кота; утім, ще чотири члени Ради Селища, і Кенн серед них, уже сиділи, присунувши стільці з високими спинками ближче до вогню. Кожен тримав у руці по кухлю, а сизий дим із люльок оповивав їм голови. Ніхто не розклав дощечок для гри в камінці, і всі книжки на Брановій полиці стояли непорушно. Чоловіки навіть не розмовляли, мовчки заглядаючи до своїх кухлів або нетерпляче постукуючи чубуками собі по зубах, чекаючи, коли Тем з Браном до них доєднаються.
Останнім часом стурбованість була частою гостею і в Раді Селища, і в усьому Емондовому Лузі, а можливо, і в Сторожовому Пагорбі та в Д евен Райді. Може, навіть і на Таренському Перевозі, хоча хто їх знає, чи переймається чимось насправді тамтешній люд?
Тільки двоє з-поміж тих, котрі сиділи перед каміном — Гарал Лутган, коваль, та Йон Тен, мірошник, — побіжно поглянули на хлопців, коли ті увійшли до зали. Погляд майстра Луггана, утім, не залишився байдужим. Коваль поспішив на засідання Ради просто з кузні і мав на собі шкіряний фартух, який відкривав його могутні, м’язисті руки, завтовшки як стегно звичайного чоловіка. Коваль якийсь час похмуро дивився з-під насуплених брів на обох хлопців, а відтак, випрямившись на стільці, підкреслено зосередив усю увагу на трамбуванні тютюну в люльці.