Коли хлопці знову проходили крізь залу, Метові не було потреби проскакувати швиденько. Шестеро чоловіків близько зсунули стільці, утворивши перед каміном тісне кільце. Сидячи спиною до вогню, Тем промовляв щось стишеним голосом, а решта нахилилися вперед, слухаючи його так уважно, що, мабуть, не помітили би й отару овець, якби ту прогнали у них за спинами. Ранду кортіло наблизитися, аби розчути, про що там вони шепочуться, проте Мет смикнув приятеля за рукав і подивився на нього благально. Зітхнувши, Ранд услід за Метом попростував до візка.
Коли вони знову опинились у коридорі, на верхній сходинці на них чекала таця, а гарячі медяники заполонили пахощами все навкруги. А ще там були два кухлі та глек гарячого сидру з прянощами. Попри рішенець спершу закінчити з барильцями, Ранд і не помітив, як це вийшло, що два останні рейси він зробив, жонглюючи барильцем і гарячим медяником.
Примостивши на полицю останню діжечку, він змахнув крихти з підборіддя і звернувся до Мета, котрий щойно також звільнився від своєї ноші:
— А тепер можна себе й потішити...
Сходинками загрюкали чиїсь кроки, і в льох поспішно скотився Евін Фіннґар. Його округле обличчя сяяло від захвату й нетерпіння поділитися приголомшливою новиною.
— Чужинці в селищі! — Він перевів дух і зизувато глянув на Мета. — Со-бак-привидів я не бачив, але чув, що хтось обсипав борошном собак майстра Луггана. І ще чув, що майстриня Лугган здогадується, хто міг докласти до цього руку.
Різниці у віці між Рандом та Метом, з одного боку, й Евіном, якому виповнилося лише чотирнадцять, з іншого, зазвичай було досить, аби юнаки ставилися скептично до будь-яких його слів. Цього ж разу вони мигцем перезирнулись і навипередки заторохкотіли.
— У селищі? — перепитав Ранд. — Не в лісі?
— Він був у чорному плащі? Ти бачив його обличчя? — випалив Мет.
Евін нерішуче перебігав очима з одного хлопця на іншого, а коли Мет загрозливо посунув до нього, задріботів:
— Звісно, я бачив його обличчя. Плащ у нього зелений. А може, сірий. Він змінює колір. Він наче зливається з довкіллям. Іноді його можна не побачити, навіть коли дивитися просто на нього, якщо тільки він не рухається. Натомість у неї плащ синій, наче небо, і вдесятеро витну тся ні тпий за будь-який святковий наряд, який я коли-небудь бачив. І сама вона вдесятеро гарніша за будь-яку жінку. Такої, як вона, я точно ніколи не бачив! Вона високородна леді, як кажуть в оповідках. Точно, так і є.
Вона? здивувався Ранд. Про кого ти говорити? — Він кинув погляд на Мета, а той заклав руки за голову та заплющив очі.
— Саме про них я й збирався тобі розповісти, — пробурчав Мет,__поки
ти ще не встиг приставити мене до... Він розплющив очі й гостро поглянув на Евіна. — Вони приїхали вчора ввечері, — продовжив Мет, помовчавши якусь мить, — і зупинилися тут, у корчмі. Я бачив, як вони заїхали на подвір’я, верхи. їхні коні, Ранде! Ніколи не бачив коней таких високих і таких лискучих. Вони, здається, можуть скакати безупинно цілу вічність! Гадаю, він на неї працює.
— Він їй служить, — вставив Евін. — Так кажуть у казках: служить.
— Принаймні він їй підкоряється, робить, що вона скаже, — вів далі Мет, наче Евін нічого не казав. — Але він не найманий слуга, ні. Можливо, воїн. Він так носить свого меча, неначе меч — частина його тіла, як рука чи нога. У порівнянні з ним дружинники при купцях виглядають дворнягами. А вона, Ранде! Я навіть уявити собі не міг, що такі, як вона, бувають у світі. Вона не з оповідок менестреля. Вона наче... вона... — Він замовк і кинув похмурий погляд на Евіна. — ...Наче високородна леді, — закінчив він, зітхнувши.
— Але хто вони такі? — запитав Ранд. Окрім купців, котрі приїздили сюди раз на рік закупити тютюн і вовну, та ще крамарів, до Межиріччя ніколи не навідувалися чужі, чи майже ніколи. Може, до Таренського Перевозу, але не так далеко на південь. Крім того, купці та дрібні крамарі приїздили сюди багато років поспіль, тому їх насправді не вважали чужинцями. Просто немісцевими. Минуло вже добрих п’ять років з того часу, коли до Емондового Лугу завітав справжній чужоземець. Він намагався переховатися тут від халепи в Бейрлоні, незрозумілої для будь-кого з місцевих. Затримався він тут ненадовго. — Що їм треба?
— Що їм треба? — вшукнув Мет.—Мені однаково, що їм треба. Чужинці, Ранде, та ще такі чужинці, про яких ти ніколи і не мріяв. Тільки уяви собі!
Ранд розкрив було рота, а тоді закрив, нічого не сказавши. Вершник у чорному плащі змушував його нервуватися так, наче він став котом, за яким женеться собака. Хіба бувають такі жахливі збіги — три чужинці поблизу селища водночас? Три, якщо плащ цього незнайомця, що змінює кольори, ніколи не змінює колір на чорний.