Фейн, голосно хмикнувши, обсмикнув на собі важкий плащ
— Ні, не пізніше! — продекламував він, знову велично здійнявши руку догори. —Я розповім вам усе просто зараз. — Говорячи, він вимахував руками, наче жбурляв слова у натовп. — Гадаєте, на вас тут, у Межиріччі, напосіли всі нещастя світу? Так? То знайте, що від нещасть зараз потерпає весь світ—від Великого Гнилолісся на півдні й до Моря Штормів на півночі, від Аритського океану на заході й до Аїльської пустелі на сході. І навіть ті краї, що лежать ще далі. Кажете, ця зима була суворіша за всі минулі, така холодна, що кров перетворювалася на холодець, а кістки тріскалися? Ой-ой-ой! Зима всюди була сувора й холодна. Мешканці Порубіжних земель назвали би вашу зиму весною. Весна не приходить, кажете ви? Вовки розірвали ваших овець? Може, вовки нападали й на людей? У цьому справа? Так ось, щоби ви знали: весна ще ніде не настала. Скрізь шастають вовчі зграї, голодні, ладні вп’ястися іклами у будь-чиє тіло — байдуже, овече воно чи людське. Є такі місця, де люди радо помінялися б з вами, бо ваші проблеми поряд із їхніми виглядають дрібничками. — Він зробив паузу, очікуючи на реакцію.
— А що може бути гірше за вовків, які вбивають людей? — виїукнув Кенн Буйє.
Натовп загув, схвалюючи його слова.
— Люди, що вбивають людей. — Слова дрібноноші та лиховісний голос, яким їх було мовлено, викликали ошелешений гул, і той ще посилився, коли він продовжив говорити: —Я маю на увазі війну. У Ґелдані шириться війна, війна і безум. Сніги в Далліновому лісі почервоніли від людської крові. Повітря чорне від гайвороння та гайворонячого ґвалту. До Ґелдана рухаються війська. Держави, Великі Доми та великі люди посилають воїнів битися.
— Війна? — Це незвичне слово ніяк не хотіло зриватися з губ майстра аль’Віра, бо в Межиріччі ніхто і ніколи не знав війни. — А через що вони воюють?
Фейн криво посміхнувся, і Рандові здалося, що він кепкує із затурканості тутешніх селян і з їхньої необізнаності. Крамар нахилився вперед, наче збирався повісти мерові якусь таємницю, але прошепотів він так, аби всі його розчули:
— Стяг Дракона знову піднято, а люди збиваються докупи, аби йому протистояти. А деякі — аби підтримати.
Довге зітхання з усіх вуст, і Ранд мимоволі здригнувся.
— Дракон! — простогнав хтось. — Морок звільнився і з’явився в Ґелдані!
— Не Морок, — рикнув Гарал Лугган. — Дракон — це не Морок. І в будь-якому разі це Лжедракон.
— Послухаймо, що скаже майстер Фейн, — закликав мер, але людей було вже не так легко заспокоїти. Зусібіч лунали вигуки, чоловіки й жінки перекрикували одне одного.
— Він такий же лихий, як і Морок!
— Дракон розтрощив світ, хіба не так?
— Це через нього все почалося! І Часи Безуму теж!
— Ви знаєте пророцтва! Коли Дракон відродиться, найжахливіші нічні сновиддя здаватимуться найсолодшими мріями!
— Це лише ще один Лжедракон. Тільки так, і не інакше!
— А яка різниця? Пригадайте останнього Лжедракона! Він теж розпочав війну. Тисячі загинули, адже так, Фейне? Він узяв Ілліан в облогу.
— Лихі часи прийшли! Ось уже двадцять років ніхто не проголошував себе Відродженим Драконом, а за останні п’ять років це вже третій! Лихі часи! Подивіться лишень, що робиться з погодою!
Ранд перезирнувся з Метом і Перрином. У Мета очі палали захватом, а Перрин стурбовано насупив брови. Рандові пригадалося все, що він чув про тих, хто називав себе Відродженим Драконом. Незважаючи на те, що вони помирали або зникали, не виконавши провіщеного пророцтвом, тим самим доводячи, що насправді були лжедраконами, вони попри те встигали накоїти багато лиха. Битви розривали на шмаття цілі держави, міста і селища йшли за димом. Мертві встеляли землю, наче осіннє листя, а біженці загачували шляхи, наче вівці вузькі ворітця до кошари. Про це розповідали крамарі та купці, котрі приїздили до Межиріччя, і не було підстав їм не вірити. А коли відродиться справжній Дракон, казав дехто, світові настане кінець.
— Припиніть! — гукнув мер. — Тихо! Тут не стільки млива, скільки дива! Нехай майстер Фейн розповість нам про цього Лжедракона.
Люди помалу замовкли, але Кенн Буйє мовчати не збирався.
— Це дійсно Лжедракон? — похмуро запитав покрівельник.
Майстер аль’Вір закліпав очима, як очманілий, а тоді рявкнув:
— Не роби з себе старого дурня, Кенне!
Проте слова Кенна вже встигли знову розбурхати натовп.
— Він не може бути Відродженим Драконом! Поможи нам Світло, не може!
— Ти старий дурень, Буйє. Ти насправді хочеш накликати лихо?!
— Ти ще Морока назви на ім’я! Тобою заволодів Дракон, Кенне Буйє! Ти нам усім біди наробиш!