Кенн задерикувато обвів поглядом юрбу, намагаючись змусити тих, хто дивився на нього з обуренням, опустити очі, і вигукнув ще голосніше:
— Я не чув, аби Фейн сказав, що це Лжедракон! А ви чули? Протріть очі! Де вруна, які вже мають бути по коліно, а то й вище? Чому досі триває зима, хоча весна повинна була розпочатися ще місяць тому? — Почулися сердиті вигуки з вимогами, аби Кенн припнув язика. — Не збираюся я мовчати! Мені теж не подобається все це казати, але я не ховатиму голову в пісок, чекаючи, доки душогуби з Таренського Перевозу прийдуть перерізати мені горло. І я не скакатиму, як Фейн скаже, не цього разу. Кажи напрямки, крамарю! Що ти чув? Га? Цей чолов’яга — Лжедракон чи ні?
Якщо Фейн і був стурбований тими новинами, які привіз, або суперечками, які спричинив, знаку не дав. Він лише стенув плечима і почухав ніс худющим пальцем.
— Щодо цього... послухайте, хто ж може сказати зараз, поки воно ще не трапилося і не закінчилося? — Він замовк, оббігаючи очима юрбу, а на губах у нього зміїлася одна з його затаєних усмішок, наче він чекав на реакцію слухачів і заздалегідь вважав її кумедною. — Я знаю, — сказав він підкреслено спокійно, — що він може керувати Єдиною Силою. Усі інші не могли. А він може направляти Прірва розкривається під ногами ворогів, і міцні стіни руйнуються від його голосу. Блискавки з’являються, коли він їх викликає, і б’ють, куди він вкаже. Це те, що я чув, і чув від людей, яким довіряю.
Люди приголомшено мовчали. Ранд подивився на друзів. Перрин, здавалося, бачив щось таке, що йому не подобалося, але Мет усе ще перебував у екзальтації.
Тем, з обличчям майже таким само незворушним, як завжди, підтягнув мера поближче до себе, але не встиг щось тому сказати, як прорвало Евіна Фіннґара.
— Він збожеволіє й помре! В переказах чоловіки, котрі можуть направляти Силу, завжди божеволіють, а тоді виснажуються і помирають. Тільки жінки можуть торкатися Сили. Хіба він цього не знає? — Евін відсахнувся, аби не отримати потиличник від Кенна Буйє.
— Ану цить, хлопчиську! — Кенн помахав Гулястим кулаком перед обличчям Евіна. — Що ти собі дозволяєш?! Не пхай носа до справ дорослих. Забирайся звідси!
— Заспокойся, Кенне, — гаркнув Тем. — Хлопцю просто цікаво. А ось тобі не треба казати дурниць.
— Не ганьби свої літа, — докинув Бран. — І згадай нарешті, що ти член Ради.
Зморшкувате обличчя Кена темнішало з кожним словом Тема та мера, доки геть не побуряковіло.
— Ви ж знаєте, про яких жінок він каже. І припини дивитися так на мене, Луггане, і ти, Кроу, теж. Це порядне селище, де мешкають порядні люди, і досить уже того, що Фейн розпатякує тут про Лжедраконів, які володіють Силою. Не вистачало ще цьому малому дурнику, яким заволодів Дракон, щоби він приплів сюди Айз Седай. Про деякі речі не варто згадувати, і я проти того, щоб ви дозволяли цьому недоумкуватому крамарю розповідати вам пришелепкуваті казки. Це неправильно і непристойно.
— Я не почув від нього і натяку на щось таке, про що не можна говорити, — зауважив Тем, але Фейн ще не закінчив.
— Айз Седай і без того долучилися до подій, — проказав крамар. — їхній загін виїхав із Тар Балона на південь. Оскільки він може володіти Силою, ніхто, крім Айз Седай, не зуміє його перемогти в жодній битві або впоратися з ним, коли його буде переможено. Звісно, якщо його буде переможено.
Хтось у натовпі уголос застогнав. Тем з Браном обмінялися похмурими поглядами. Селяни тиснулися ближче один до одного, а деякі щільніше загорталися в плащі, хоча вітер трохи вщух.
— Звісно, його подолають, — вигукнув хтось.
— Зрештою, їх завжди долають, цих Лжедраконів.
— Його мають перемогти, хіба не так?
— А якщо не зможуть?
Тем нарешті спромігся тихо сказати щось мерові на вухо, і Бран, киваючи на його слова і не звертаючи уваги на довколишню веремію, дослухав уважно і тільки тоді й сам підвищив голос:
— Слухайте всі сюди. Замовкніть і слухайте! — галас знову стишився до нерозбірливого гулу. — Ця новина виходить за межі звичайних. Її треба обговорити на Раді Селища. Майстре Фейн, ми просимо вас пройти із нами до корчми та відповісти на наші питання.
— Добрий кухоль гарячого вина з прянощами — це саме те, що мені зараз потрібно, — зі смішком погодився крамар. Він зіскочив з фургона, обтер долоні об куртку і дбайливо обсмикнув на собі плащ. — Вудь ласка, подбайте про моїх коників.
— Я теж хочу послухати, що він казатиме, — запротестували там і сям у натовпі.
— Ви не можете просто так його забрати! Моя жінка послала мене ку. пити шпильок! — Це був Віт Конґар; він трохи зіщулився під осудливими поглядами, але тримався свого.
— Ми теж маємо право про все розпитати, — вигукнув хтось. — Я...