— Я передумав, — кволим голосом проказав Мет. — Мені здається, що саме тут найкраще місце для ночівлі.
— Я виставлю варту навкруги пагорба, — сказала Морейн. Вона вже спішилася з Альдіб. — Можна було би поставити справжній бар’єр, та, боюся, він приверне увагу, і бозна-хто полине сюди, як мухи на мед, а це нам геть не потрібно. Та варти вистачить, аби я за милю відчула наближення когось із поплічників Морока чи чогось такого, що служить Тіні.
— Я б почувався краще з бар’єром, — сказав Мет, спішившись і собі, — якщо він утримуватиме оту... оту штуку... по той бік.
— Ой, не починай, Мете, — кинула йому Еґвейн, а Найнів додала:
— А вранці вони чекатимуть на нас з того боку бар’єра? Ти й справді дурень, Метриме Коутон.
Мет невдоволено дивився, як обидві жінки злазять зі своїх коней, але промовчав.
Беручи Белу за повіддя, Ранд обмінявся посмішкою з Перрином. На мить йому здалося, що він вдома, і Мет, як завжди, ляпнув щось у найбільш невідповідну хвилину. Тоді усмішка на обличчі Перрина згасла, а от жовті очі його й насправді світилися крізь сутінки, наче в них горіли вогні. Посмішка на обличчі Ранда згасла також. Ні, тут геть не так, як удома.
Ранд, Мет і Перрин допомогли Ланові розсідлати та стриножити коней, а решта тим часом взялися влаштовувати ночівлю. Лоял щось собі примовляв, налаштовуючи крихітну пічечку Охоронця, але його товстезні пальці рухалися спритно й обережно. Еґвейн мугикала, наповнюючи чайник водою з повного бурдюка. Тепер Ранд зрозумів, чому Охоронець наполіг узяти з собою стільки міхів з водою.
Поставивши сідло свого гнідого поряд із іншими, Ранд зняв із нього сакви та згорнені ковдри, повернувся й зціпенів від страху. Оґір і жінки зникли. Зникли й пічечка, і всі кошелі, що їх познімали з в’ючного коня. На вершині пагорба не було нікого — самі вечірні тіні.
Помертвілою рукою він узявся намацувати меча, чуючи, наче крізь вату, як сипле прокляттями Мет. Перрин зняв сокиру з пояса і вертів кудлатою головою на всі боки, видивляючись небезпеку.
— Овечі пастухи, — пирхнув Лан. Він спокійно попрямував пагорбом і на третьому кроці зник.
Ранд кинув на приятелів ошалілий погляд вибалушених очей, а тоді всі троє стрілою метнулися туди, де зник Охоронець. Раптом Ранд скам’янів на місці, а тоді ступив уперед ще один крок, бо Мет налетів на нього ззаду. Еґвейн підвела на нього очі від пічечки, на яку вона саме ставила чайник. Найнів прикривала заслоною другий із ліхтарів. Усі були тут: Морейн сиділа, схрестивши ноги, Лан лежав, обіпершись на лікоть, а Лоял витягував книгу зі своєї поклажі.
Ранд налякано озирнувся. Схил пагорба був на своєму місці, дерева, що відкидали довгі темні тіні, озера, що вже поринали в темряву. Він боявся ступити хоча б крок назад, боявся, що всі знову зникнуть і, можливо, більше йому не вдасться їх знайти. Обережно обігнувши його, Перрин вийшов наперед, видихнувши з полегшенням.
Морейн помітила спантеличення юнаків. Перрин мав дещо сконфужений вигляд, вкладаючи сокиру в петлю широкого пояса, так наче сподівався, що ніхто не звернув уваги на те, що він її витягав. Посмішка ковзнула вустами Морейн.
— Це нескладна штука, — сказала вона, — вигинання. Очі, що дивитимуться на нас, нас не бачитимуть, а натомість бачитимуть те, що навколо нас. Ми не можемо дозволити, щоби чиїсь очі бачили сьогодні вночі наші ліхтарі, і водночас Гнилолісся — це не те місце, де можна перебувати в темряві.
— Морейн Седай каже, що я зможу це робити, — випалила Еґвейн із сяючими очима. — Вона каже, що я можу застосовувати Єдину Силу просто зараз!
— Але потрібне навчання, дитино, — застережливо зауважила Морейн. — Для ненавченої людини найпростіше звернення до Єдиної Сили може обернутися бідою. І для неї, і для людей навколо неї.
Перрин пирхнув, а Еґвейн мала такий стурбований вигляд, що Ранд запідозрив, що вона вже потихеньку випробовує свої здібності.
Найнів поставила ліхтар на землю. Укупі з вогником, що горів у пічечці, два ліхтарі ясно висвітлювали коло.
— Коли ти вирушиш до Тар Балона, Еґвейн, — промовила вона стримано, — можливо, я поїду з тобою. — Вона подивилася на Морейн з незрозумілим викликом: — їй не завадить бачити хоча б одне знайоме обличчя серед чужинців. Крім усіх цих Айз Седай, їй потрібна буде людина, у якої вона може спитати поради.
— Можливо, так буде найкраще, Мудрине, — просто відповіла Морейн.
Еґвейн засміялася та заплескала в долоні.