Перрин похитав кошлатою головою:
— А я не маю жодного бажання його бачити. Може, десь в іншому місці, але не в Межиріччі, якщо це означає війну.
— І якщо це означає, що тут з’являться Айз Седай, — додав Ранд. — Чи ви забули, хто спричинив Світотрощу? Може, Дракон її і розпочав, але це Айз Седай фактично зруйнували світ.
— Чув я колись одну оповідку, — задумливо промовив Мет, — від дружинника при одному купці, котрий приїздив сюди по вовну. Він сказав, що Дракон відродиться тоді, коли людство потребуватиме цього найбільше, і всіх нас урятує.
— Дурень він був, якщо у це вірив, — відрізав Перрин. — А ти дурень, якщо цю маячню слухав. — Він сказав це не сердито; його взагалі було важко розлютити. Та інколи надто жвава уява виводила Перрина з рівноваги, і щось у його голосі вказувало, що зараз саме такий випадок. — Гадаю, він потім ще додав, що ми живемо в нову Епоху Легенд.
— Я не казав, що повірив йому, — запротестував Мет. — Просто я чув, як він це сказав. Найнів теж чула, і мені здалося, що вона збирається шкуру здерти і з мене, і з того стражника. Він, той дружинник, сказав, що в це вірить дуже багато людей, от тільки вони бояться в цьому зізнатися, бояться Айз Седай чи Дітей Світла. А коли на нас налетіла Найнів, він більше нічого не сказав. Вона поскаржилася купцеві, і той запевнив, що більше цей дружинник з ним не їздитиме.
— І правильно, — сказав Перрин. — Дракон нас усіх урятує? Мені це здається схожим на копліновські балачки.
— Яка ж це має бути потреба, щоб ми захотіли допомоги від Дракона? — замислено промовив Ранд. — Це все одно, що просити допомоги у Морока.
— Він не сказав, — невпевнено промимрив Мет. — І про нову Епоху Легенд він не згадував. Він сказав, що Світ розвалиться на частини, коли прийде Дракон.
— І це нас урятує, — саркастично проказав Перрин. — Ще одна світо-троща.
— Та горіти мені полум’ям! — огризнувся Мет. — Я тільки переповідаю вам, що сказав той стражник.
Перрин похитав головою:
— Я лишень сподіваюсь, що Айз Седай і цей Дракон, справжній він чи ні, залишаться там, де вони зараз. Можливо, Межиріччя переживе і без них. після прочуханок Найнів знаходився хтось такий розумний, але тільки тоді, коли вона вже не могла почути. В її ж присутності різниця у віці чомусь здавалася досить значною, а надто, коли Найнів була розлючена. В руках вона завжди тримала палицю, один кінець якої був значно товщий за інший, і вона завжди була готова віддухопелити цією палицею по руках чи ногах, а то й по голові, будь-кого, без огляду на вік та становище, хто, на її думку, поводився, як дурень.
Мудриня настільки заволоділа увагою Ранда, що хлопець не відразу помітив, що вона не одна. А коли помітив, то став метикувати, як би йому втекти, хай там що скаже чи вчинить Найнів потім.
Еґвейн трималася за кілька кроків позаду Мудрині і з цікавістю спостерігала за тим, що відбувається. На зріст як Найнів, з таким самим темним волоссям, вона, здавалося, віддзеркалювала і настрій Мудрині, стоячи зі схрещеними на грудях руками і зі стиснутими несхвально губами. Каптур м’якого сірого плаща кидав тінь їй на обличчя, у великих карих очах — ні веселинки.
Якщо у світі є справедливість, думалося йому, то він мав би мати якусь перевагу від того, що на два роки старший за неї. Але переваги не було. Ранд і раніше не був надто гострий на язик із дівчатами, на відміну від Перрина, але коли Еґвейн отак серйозно дивилася широко розплющеними очима, наче зосереджуючи на ньому всю свою увагу, до останньої краплини, він узагалі починав плутатися в словах. Може, йому вдасться вислизнути, щойно Найнів закінчить шпетити Мета. І все ж він знав, що так не вчинить, хоч і сам не розумів чому.
— Якщо тобі набридло витріщатися на подобу ягняти-сновиди, Ранде аль Торе, — звернулася до нього Найнів, — може, поясниш мені, чому ви плескаєте язиками про речі, про які навіть у трьох таких телепнів, як ви, мало би вистачити кебети помовчати.
Ранд здригнувся і відвів погляд від Еґвейн, бо коли Мудриня почала говорити, Еґвейн ще й усміхнулася йому, тим самим геть збентеживши хлпттпя Найнів говорила з Рандом різко, а втім, і на її обличчі почала проступати хитра посмішка. Аж тут вибухнув голосним сміхом Мет. Усмішка зникла з обличчя Мудрині, а натомість вона нагородила Мета таким поглядом, що його сміх перейшов у притлумлене каркання.
— Ну, Ранде? — промовила Найнів.
Краєчком ока він бачив, що Еґвейн продовжує посміхатися. І що їй здається таким кумедним ?
— Цілком природно, що ми про це заговорили, Мудрине, — квапливо відповів він. — Крамар... Падан Фейн... тобто... майстер Файл... привіз новини про Лжедракона в Ґелдані, а ще про війну, і про Айз Седай. Рядя