Еґвейн зі стурбованим виглядом підійшла до Мудрині та присіла біля неї. Ранд не міг розібрати, про що вони розмовляють. Еґвейн щось казала, а Найнів хитала головою. Еґвейн не замовкала, а Мудриня байдужим помахом руки відіслала її геть. Замість піти Еґвейн ще ближче нахилила до неї голову, і кілька хвилин жінки розмовляли ще тихіше, а Найнів продовжувала хитати головою. Нарешті Мудриня поклала цьому край, розсміявшись та обійнявши Еґвейн і, судячи з виразу обличчя, промовивши щось заспокійливе. Проте коли Еґвейн випрямилась, вона пильно зиркнула на Охоронця. Схоже, Лан цього не помітив, бо узагалі дивився в інший бік.
Струснувши головою, Ранд склав свої речі, нашвидкуруч вимив руки, обличчя і почистив зуби тією невеличкою кількістю води, що Лан дозволив для таких випадків. Цікаво, а чи можуть жінки читати думки чоловіків?
Це питання його бентежило. Усі жінки — Айз Седай. Дорікаючи собі, що дозволив Гнилоліссю взяти гору, він сполоскав рота і заквапився сідлати гнідого.
Але щойно він підійшов до коней, табір раптом зник—відчуття, яке його неабияк збентежило. Та не встиг він затягнути підпругу, як усе на пагорбі знову стало видимим. Усі поспішали. У ранковому світлі ясно виднілися Сім Веж — далекі зламані обрубки, наче велетенські зубчасті пагорби, що лише натякали на минулу велич. Сотні озер виблискували спокійною гладкою блакиттю. Цього ранку ніщо не порушувало їхніх поверхонь. Коли він дивився на озера і зруйновані вежі, йому вдавалось майже не помічати хворобливої рослинності навколо пагорба. Лан, здавалось, не намагався уникати дивитися на вежі; принаймні у Ранда склалося враження, ніби поглядів на Найнів той уникав значно старанніше, але хай там як, Охоронець жодного разу не глянув у їхній бік, зосередившись на підготовці до походу.
І от плетені кошики були закріплені на в’ючному коні, все сміття, бруд й інші сліди були знищені, всі повсідалися на коней, а Айз Седай стояла на вершині пагорба із заплющеними очима і, здавалось, навіть не дихала. Наскільки Ранд міг виснувати, нічого особливого не відбувалося, окрім того, що попри спеку Найнів і Еґвейн тремтіли й гарячково розтирали собі руки. Раптом Еґвейн зупинилася, обхопивши руками передпліччя, і з розкритим ротом витріщилася на Мудриню. Перш ніж вона встигла щось промовити, Найнів теж припинила розтирати плечі та кинула гострий погляд у відповідь. Обидві жінки дивились одна на одну, потім Еґвейн кивнула і посміхнулась, а за мить і Найнів також, але її нерішуча посмішка виглядала не дуже щирою.
Ранд розкуйовдив собі волосся, яке від поту змокріло ще сильніше, ніж від води, що він плеснув на обличчя. Він був упевнений, що під час мовчазного обміну поглядами щось відбулось. І він повинен зрозуміти, що це було, але те легке, мов пір’їнка, враження так швидко промайнуло крізь його свідомість, що він не встиг його вхопити.
— Чого ми чекаємо? — з притиском запитав Мет. Голову він обмотав шарфом, низько насунувши його на лоба. Через луку сідла був перекинутий лук, заряджений стрілою, а сагайдак підтягнутий так, аби було зручно до нього дотягтись. Морейн розплющила очі та рушила пагорбом униз.
— Я мала видалити останні сліди того, що робила минулої ночі. Впродовж одного дня вони б розсіялись самі, але я не хочу ризикувати, якщо цього можна уникнути. Ми знаходимося надто близько до Тіні, вона тут дуже потужна. Лане?
Охоронець лише почекав, поки вона влаштується у сідлі, і повів їх на північ в напрямку Судних гір, що вимальовувались недалеко. Навіть освітлені променями вранішнього сонця гірські піки чорніли мертво, ніби обламані зуби.
Вони стояли стіною, що тягнулась на схід і захід, наскільки вистачало зору.
— Чи дістанемося ми до Ока сьогодні, Морейн Седай? — спитала Еґвейн.
Айз Седай скоса поглянула на Лояла:
— Сподіваюсь, так. Коли я вперше натрапила на нього, воно знаходилось просто по той бік, біля підніжжя перевалу.
— Він каже, що воно рухається — зауважив Мет, киваючи у бік Лояла. — А якщо воно не там, де ви сподіваєтесь?