— Зелений Чоловік, — прошепотіла Еґвейн, і на обличчі зі шрамом з’явилась посмішка. На мить здалося, ніби пташки заспівали голосніше.
— Звісно, це я. Хто ж іще може тут бути? — Фундукові очі розглядали Лояла. — Радий тебе бачити, маленький брате. Колись багато хто з вас приходив відвідати мене, але останнім часом це трапляється рідко.
Лоял зіскочив зі свого величезного коня і ввічливо вклонився:
— Це честь для мене, Деревний Брате. Тсінгу ма чоших, Т’інгшен.
Посміхаючись, Зелений Чоловік обійняв оґіра за плечі. Поряд із Лоялом він виглядав як дорослий поряд із хлопчиком.
— Не про честь ідеться, мій маленький брате. Ми разом заспіваємо Пісні Дерев і пригадаємо Великі Дерева, і стпеддін/, а тугу не пустимо до своїх сердець. — Він подивився на решту вершників, що саме злазили з коней, його погляд зупинився на Перрині, і очі в нього спалахнули. — Вовчий Брате! Невже старі часи знову повертаються?
Ранд здивовано подивився на Перрина. В той час як Перрин розвернув свого коня таким чином, аби той опинився між ним і Зеленим Чоловіком, а сам він нахилився, перевіряючи попругу. Ранд був упевнений, що той просто бажав уникнути допитливого погляду Зеленого Чоловіка. Раптом Зелений Чоловік звернувся до Ранда.
— Дивний одяг ти носиш, Дитя Дракона. Невже Колесо провернулось аж так далеко? Невже Люди Дракона повертаються до Першого Пакту? Але ж ти носиш меча. Такого не траплялось ані зараз, ані тоді.
Ранду довелось подолати сухість у роті, перш ніж він спромігся заговорити:
— Я не розумію, що кажете. Що ви маєте на увазі?
Зелений Чоловік торкнувся коричневого рубця, що йшов через голову. Якусь мить чоловік здавався розгубленим.
— Я... не знаю. Мої спогади розірвані та швидкоплинні, і багато з того, що в них залишилося, нагадує листя, потрощене іусінню. Втім, я впевнений... Ні, думка загубилась. Але ви тут бажані гості. О, Морейн Седай, ви — це найдивовижніша несподіванка. Коли це місце створювалося, передбачалося, що жодна особа не зможе знайти його двічі. Яким чином ви потрапили сюди?
— Ми в тяжкому становищі, — відреагувала Морейн. — Ми і світ... Перш за все — світ. Ми прибули, аби побачити Око Світу.
Зелений Чоловік зітхнув, і вітер від зітхання пройшов крізь густолисті гілки.
— Отже, це прийшло знову. Цей спогад залишився неушкодженим. Морок заворушився. Цього я і побоювався. З кожним обертом років Гнилолісся все сильніше прагне сюди прорватись, і це спонукає посилювати боротьбу, навіть більше, ніж будь-коли з самого початку. Гайда, я проведу вас.
РОЗДІЛ 50
ЗУСТРІЧІ БІЛЯ ОКА
Ведучи гнідого за повід, Ранд ішов за Зеленим Чоловіком разом з іншими мандрівцями, що знай сторожко роздивлялися, ніби були не в змозі вирішити, дивитись їм на Зеленого Чоловіка чи спостерігати за лісом. Безперечно, Зелений Чоловік був частиною легенд, і про нього та про Дерево Життя у Межиріччі розповідали біля кожного каміна, і не лише дітям. Але після Гнилолісся дерева і квіти здавалися всім нереальними, і не тільки тому, що решта світу ще не звільнилася від зими.
Перрин плівся десь трохи позаду. Коли Ранд озирнувся, кучерявий здоровань мав такий вираз обличчя, ніби він більше не хоче слухати нічого з оповідок Зеленого Чоловіка. Ранд розумів його стан. Дитя Дракона. Він обережно глянув на Зеленого Чоловіка; той виступав попереду разом із Морейн і Ланом. Його огортала жовто-червона хмара метеликів. Що він мав на увазі ? Ні. Навіть знати не хочу.
Але попри це кроки Ранда стали легшими та пружні тими. Певний неспокій усе ще відчувався десь углибині, скрутившись десь під серцем, але страх розсіявся, майже зник. Ранд гадав, що на більше годі й розраховувати лише за пів милі від Гнилолісся, навіть попри те, що Морейн запевняла, ніби жоден вплив Гнилолісся не може сюди проникнути. Тисячі палких жаринок, що пропалювали йому кістки, миттєво зникли, щойно він потрапив у володіння Зеленого Чоловіка, і він це ясно усвідомлював. Це завдяки йому вони зникли, міркував він, завдяки Зеленому Чоловіку, а ще цьому місцю.
Еґвейн відчула це, і Найнів також, цю заспокійливу миролюбність і незворушну красу. Він це бачив. На обличчях дівчат світилися ледь помітні безтурботні посмішки, вони легко торкалися пальцями квітів, зупинялися, аби насолодитись ароматом, і дихали на повні груди.
Ледь Зелений Чоловік це помітив, велетень промовив:
— Квіти створені задля того, аби прикрашати. Рослини або людей, однаково. Ніхто не буде проти, якщо тільки ви не зірвете їх занадто багато.