І господар цього місця почав збирати квітки, одну з цієї рослини, другу — з іншої, але не більше двох з кожної. Невдовзі Найнів і Еґвейн пишалися у квіткових вінках із рожевої шипшини, жовтих дзвіночків та білих ранкових зірочок. Коса Мудрині виглядала немов сад рожевого і білого, що йшов аж до талії. Навіть Морейн отримала на лоба ніжну гірлянду ранкових зірочок, настільки майстерно сплетену, що здавалось, ніби вони там ростуть.
Ранд не був упевнений, що вони не росли. Зелений велетень під час ходи не припиняв доглядати свої лісові сади. Продовжуючи неквапну бесіду із Морейн, він піклувався про все, що потребувало уваги, навіть не зауважуючи цього. Його очі-горішки помітили покручений пагін виткої дикої троянди, що її під незручним кутом затиснула яблунева гілка, і він зупинився на мить, не припиняючи бесіди, аби провести рукою вздовж вигнутого пагона. Ранд не був упевнений, чи це не обман зору, чи дійсно шипи відхилялися на шляху його руки, аби не вколоти зелені пальці. Коли височенна постать Зеленого Чоловіка рушила далі, гілка росла прямо, мальовничо розташувавши червоні пелюстки поміж білих квітів яблуні. Він склав велетенську долоню дашком, накривши крихітне насіннячко, що лежало на купці гальки, і коли він випрямився, малесенька брунька вже мала корінчики, що проходили крізь каміння до доброго ґрунту.
— Всі рослини мають рости там, де вони є, згідно з Візерунком, — пояснив він через плече, ніби виправдовуючись, — і спостерігати за обертом Колеса, але Творець не буде проти, якщо я трішечки допоможу.
Ранд обвів Гнідяня навколо пагона, дуже обережно, аби не пошкодити його копитами. Не варто псувати те, що створене Зеленим Чоловіком, краще зробити зайвий крок. Еґвейн посміхнулася Ранду однією зі своїх таємничих посмішок і торкнулась його руки. Вона була така чарівна, з уквітчаним розпущеним волоссям, що він посміхнувся у відповідь, аж поки вона заша-рілась і опустила очі. Я буду захищати тебе, подумав Ранд. Хай там що трапиться, я зроблю есе, аби ти була у безпеці, клянуся.
Зелений Чоловік привів їх у самісіньке серце весняного лісу, до дугоподібного отвору на схилі пагорба. Над отвором стояла проста кам’яна арка, висока та біла, а на її склепінні виднілося коло, навпіл розділене хвилястою лінією. Одна половина була шорсткою, а інша гладенькою. Стародавній символ Айз Седай. Сам отвір ховався у тіні.
На якусь мить усі просто завмерли у німому зачудуванні. Тоді Морейн прибрала з волосся гірлянду й обережно повісила и на гілку ягідного куща поруч із аркою. Здавалось, ніби після цього її руху до всіх повернулося мовлення.
— То воно там? — запитала Найнів. — Те, по що ми прийшли?
— Я б охоче подивився на Дерево Життя, — мовив Мет, не відводячи очей від розділеного навпіл кола над головою. — Ми ж можемо почекати скільки треба, чи не так?
Зелений Чоловік кинув на Ранда дивний погляд, а потому похитав головою.
— Авендесори тут нема. Я не відпочивав під її величезними гілками впродовж двох тисяч років.
— Ми прийшли сюди не заради Дерева Життя, — наполегливо мовила Морейн. Вона махнула рукою на арку. — А заради того, що там, усередині.
— Я не піду з вами всередину, — сказав Зелений Чоловік. Метелики навколо велетня закружляли у вирі, ніби щось їх схвилювало. — Давно, дуже давно мене було поставлено охороняти його, але мене охоплює занепокоєння кожного разу, як я надто наближаюсь до нього. Я відчуваю, як на мене починає діяти якась руйнівна сила; мій кінець якимось чином пов’язаний з ним. Я пам’ятаю його створення. Дещо з тих подій. Дещо. — Горіхові очі застигли, вдивляючись у минуле, а його палець торкнувся шраму. — Це були перші дні Світотрощі, коли радість перемоги над Мороком відступила перед гіркотою розуміння, що все це може бути розчавлене важкою Тінню, їх була сотня, тих чоловіків і жінок, що об’єднали зусилля. Найвеличніші діяння Айз Седай завжди робилися таким чином, коли об’єднувалися саїдін та саїдар, як злите воєдино Істинне Джерело. Вони загинули. Усі. Задля того, аби зберегти його чистоту, у той час як навколишній світ розпадався на шматки. Знаючи, що їхня загибель неминуча, вони призначили мене охороняти його до того часу, коли воно знадобиться. Я був створений зовсім не заради цього, але все навколо трощилося, а вони були самотні, і я виявився єдиним, що в них лишалося. Не задля цього я був створений, але я виправдав довіру. — Він подивився на Морейн і кивнув сам до себе. — Я тримав слово, поки це було необхідно. Але наразі все закінчується.
— Ти тримав оборону краще за багатьох із нас, тих, хто поставив тебе на варту, — проголосила Айз Седай. — Можливо, все закінчиться не так трагічно, як ти гадаєш.