Вкрита листям голова зі шрамом повільно хитнулася з боку в бік.
— Я відчуваю, коли наближається кінець, Айз Седай. Я знайду інше місце, де зможу доглядати за рослинами. — Горіхові карі очі сумно оглядали зелений ліс. — Інше місце, мабуть. Коли ви вийдете, я знову вас побачу, якщо на те буде час.
З цими словами він покрокував геть, зі шлейфом із метеликів, розчинившись у лісі ще непомітніше, ніж Лан у своєму плащі.
— Що він мав на увазі? — зажадав відповіді Мет. — Якщо на те буде час?
— Ходімо, — покликала Морейн, проходячи крізь арку. Лан подався за нею.
Йдучи за ними, Ранд не знав, що він очікував побачити. Волосинки у нього на руках неспокійно заворушилися, а на потилиці піднялися дибки. Але це був лише коридор, його відшліфовані стіни закруглювалися над головою, утворюючи арку. Її висоти вистачило б і для Лояла. І для Зеленого Чоловіка також. Гладка підлога виблискувала, немовби була намащена олією, але попри це дозволяла ступати впевненою ходою. Безшовні білі стіни мерехтіли незліченними цятками небачених кольорів, створюючи м’яке освітлення навіть після того, як арка, освітлена сонцем, зникла за поворотом. Ранд був упевнений, що це світло не природного походження, але також відчував, що воно лагідне. Чого ж тоді в тебе досі по спині бігають мурашки ? Вони спускалися все нижче і нижче.
— Там, — нарешті сказала Морейн, вказуючи рукою. — Попереду!
Раптом коридор вивів їх у широкий куполоподібний простір. Грубу скелясту стелю цяткували скупчення блискучих кристалів. Всю площу печери під нею займав басейн, навколо якого лишилась лише доріжка завширшки десь п’ять кроків. Басейн мав овальну форму, наче око, і його обрамляли пласкі кристали, що світилися хоч і тьмяно, але потужніше, ніж ті, що на стелі. Плесо було гладке, наче скло, і прозоре, як вода Винного джерела. Ранду здалося, ніби він може сягнути зором крізь цю воду будь-куди, але дна побачити не зміг.
— Око Світу, — тихо промовила біля нього Морейн.
Коли Ранд здивовано роззирнувся навколо, він усвідомив, що довгі три тисячі років, що минули з часу його створення, зробили свою справу. Не всі кристали у куполі сяяли з однаковою яскравістю. Деякі випромінювали світло сильніше, деякі потьмянішали. Частина мерехтіла, а інші були гранованими грудками, що лише виблискували, відбиваючи захоплене світло. Якби кристали сяяли усі, то під куполом було би світло, як у полудень, а наразі здавалося, що тут розлиті м’які сутінки. Доріжка, уламки каменю, і навіть кристали були вкриті пилом. Впродовж довгих років очікування Колесо обернулося і все перемололо.
— Але що це? — стурбовано запитав Мет. — Це не схоже на жодну воду, яку я коли-небудь бачив. — Він піддав ногою уламок темного каменю з кулак завбільшки та перекинув його через край. — Це...
Камінь ударився об скляну поверхню басейна та ковзнув вглиб без сплеску, навіть не утворивши кіл. Заглиблюючись, камінь почав збільшуватись, розбухаючи та втрачаючи чіткість обрисів. Ось це вже куля завбільшки як голова, яка здавалась майже прозорою, а ось—слабка пляма завбільшки як рука. Потім і вона зникла. Ранду здавалося, що з нього ось-ось злізе вся шкіра.
— Що це? — наполегливо запитав він, і сам був шокований, як хрипко та суворо пролунав його голос.
— Це можна назвати сутністю саїдін. — Слова Айз Седай відлунювались під куполом. — Сутністю чоловічої половини Істинного Джерела, чистою сутністю Сили, якою володіли чоловіки до того, як настали Часи Безуму. Сили, здатної відновити печать на темниці Морока, або навпаки — зірвати її зовсім.
— О Світло, сяй нам і захисти нас, — шепотіла Найнів. Еґвейн ухопилась за неї, ніби бажала сховатись за Мудринею.
Навіть Лан стурбовано повів плечима, хоча жодних ознак здивування не з’явилося в його очах. Ранд відчув, наче його вдарили каменем між плечі, і зрозумів, що відсахнувся аж до стіни, якомога далі від Ока Світу. Якби він міг, то продавив би себе просто крізь стіну. Мет також розпростерся по каменю, намагаючись стати пласким, наче аркуш. Перрин пильно вдивлявся у басейн, наполовину витягнувши сокиру.
— Мене завжди цікавило одне питання, — ніяково промовив Лоял. — Коли я читав про це, я завжди хотів знати, що це було. Чому? Чому вони це створили? І як?
— Це не відомо жодній людині у світі. — Морейн вже не дивилась на басейн. Вона спостерігала за Рандом і двома його друзями, вивчаючи та оцінюючи уважним поглядом їхній настрій. — Жодних ЯК, і жодних ЧОМУ, поки одного дня в цьому не виникне потреба, і до того ж ця потреба має бути найвеличнішою і найвідчайдушнішою зі всіх, з якими світ стикався досі. Чи навіть ще колись стикнеться.