— Були ув’язнені, — вишкірився Аґінор. Його пожовклі зуби набули вигляду іклів.
— Дехто з нас більше не ув’язнений. Пута слабшають, Айз Седай. Так само як і Ішамаель, ми знову крокуємо світом, і незабаром з’являться й інші. Я потрапив у полон надто близько до цього світу, я і Балтамел. Надто близько до того місця, де меле Колесо. Але невдовзі Великий Володар Темряви звільниться, і він дасть нам нову плоть, і світ знов буде нашим. Цього разу вас не буде кому рятувати, у вас не буде ані Льюса Теріна Ро-дичевбивці, ні Володаря Ранку. Тепер ми знаємо, кого розшукуємо, а усі решта нам не потрібні.
Ланів меч настільки стрімко вистрибнув із піхов, що Рандові очі не встигли простежити за його рухом. Втім, Охоронець завагався, його погляд коливався між Морейн і Найнів. Жінки стояли надто далеко одна від одної. Ставши між однією з них і Відступником, він би опинився далеко від іншої. Його вагання тривало не довше одного поштовху серця, але як тільки ноги Охоронця почали рухатись, Аґінор підвів руку. Це був презирливий жест, помах вузлуватих пальців, такий, яким відганяють муху. Охоронець відлетів так, ніби отримав удар велетенським кулаком. З глухим стуком Лан врізався у кам’яну арку, зависнувши там на мить, перед тим як зм’яклою купою завалитись долу; меч упав біля його простягнутої руки.
— Ні! — скрикнула Найнів.
— Спокійно! — наказала Морейн, але перш ніж хтось устиг поворухнутись, Мудриня, вихопивши ніж з-за пояса, вже мчала на Відступника, замахуючись цим крихітним клинком.
— Засліпи тебе Світло! — вигукнула вона, намагаючись ударити Аґінора у груди.
Другий Відступник рухався зі швидкістю гадюки. Найнів ще не завершила свій удар, як обтягнута чорною шкірою рука Балтамела майнула вперед, ухопивши її за підборіддя. Його пальці ввіп’ялись в одну щоку, а великий палець — в іншу, витискаючи кров й утворюючи на шкірі бліді борозни. Тілом Найнів пробігла конвульсія з голови до п’ят, ніби її переломили, як билинку. Кинджал випав з її помертвілих пальців, коли Балтамел підняв її, наблизив до своєї шкірястої маски й втупився в її обличчя. Її ноги судомно смикалися за фут над землею, квіти дощем стікали з волосся.
— Я майже забув задоволення плоті, — Аґінор провів язиком по пересохлих губах з таким звуком, наче камінь терся об грубу шкіру. — Але Балтамел пам’ятає багато.
Регіт маски, здавалось, став ще дикішим, а крик, що вирвався з горла Найнів, обпік вуха Ранда відчаєм, що рвався з її живого серця.
Раптом Еґвейн зрушила з місця, і Ранд зрозумів, що вона збирається кинутись на допомогу Найнів.
— Еґвейн, ні! — заволав він, але вона не зупинялась.
Його рука була вже на руків’ї меча, щойно він почув крик Найнів, але зараз він облишив це і кинувся до Еґвейн. Не встигла вона ступити й трьох кроків, як він налетів на неї, падаючи разом з нею на землю. Впавши, Еґвейн зойкнула, опинилась під ним і одразу почала дубасити його, намагаючись вивільнитись.
Він помітив, що інші теж не стоять недвижно. Перринова сокира описувала кола в його руках, золотаві очі палали люттю.
— Мудрине! — заволав Мет, стискаючи кинджал із Шадар Лоґота.
— Ні! — заволав Ранд. — Ви не можете битися з Відступниками!
Але вони пробігли повз нього, ніби не чули, не зводячи очей з Найнів і двох Відступників.
Аґінор невдоволено глянув на них... і посміхнувся.
Ранд відчув над собою порух повітря, ніби ляснув гігантський батіг. Мет і Перрин, не подолавши навіть половини відстані до Відступників, зупинились, ніби вгатившись у стіну, відскочили назад і розпласталися на землі.
— Добре, — сказав Аґінор. — Ця позиція вам пасує. Якщо ви навчитесь поводитися належним чином стосовно нас, я, можливо, залишу вас живими.
Ранд поспішно зірвався на ноги. Певно, він не міг битись із Відступни-ками — жодна звичайна людина не могла, — але він не міг ані на хвилину дозволити їм вважати, ніби він перед ними плазує. Хлопець спробував допомогти піднятись Еґвейн, але вона відштовхнула його руки та піднялась сама, гнівно обтрушуючи свою сукню. Мет із Перрином також уперто піднялись, похитуючись.
— Запам’ятайте це, — виголосив Аґінор, — якщо хочете жити. Тепер, коли я знайшов те, що мені потрібно, — його очі ковзнули на кам’яну арку, — я можу присвятити трохи часу, аби вас повчити.
— Цього не буде!—з-за дерев широким кроком вийшов Зелений Чоловік, його голос лунав немов блискавка, що вгатила у старезного дуба. — Вам тут не місце!
Аґінор зміряв його презирливим поглядом.
— Забирайся геть! Твій час вичерпано. Крім тебе, усі твої брати давно перетворилися на тлін. Живи собі те життя, що тобі залишилось, і радій тому, що знаходишся поза нашою увагою.