— Адже з вами все добре? Еґвейн? Він тобі нічого не зробив?
Тепер він уже міг іти, не спотикаючись, бо, побачивши її, ладний був затанцювати, забувши про синці і все таке, але однаково дуже приємно було всістися поруч із ними, схрестивши ноги.
— Я не бачила тебе після того, як ти мене штовхнув... — Вона невпевнено дивилася на нього. — А як ти, Ранде?
— Зі мною все гаразд. — Він розсміявся, а тоді торкнувся її щоки, так і не зрозумівши, чи вона справді майже непомітно відсмикнула голову, чи йому це лише здалося. — Трохи відпочити, і буду як новенький. Найнів? Морейн Седай?
Імена, що злітали з його язика, мали для нього присмак новизни.
У Найнів були очі старої жінки, старі очі на молодому обличчі. Вона похитала головою.
— Трохи синців, і все, — мовила вона, і надалі не зводячи з нього очей. — Лише Морейн... Вона одна з нас усіх справді постраждала.
— Найбільше постраждала моя гордість, — роздратовано зауважила Айз Седай, обсмикуючи плащ, яким її було вкрито. Вона мала вигляд людини після тривалої виснажливої хвороби, але очі у неї, попри чорні кола під ними, дивилися гостро і владно. — Аґінора здивувало й розлютило, що я утримувала його довше, ніж він міг подумати, та, на щастя, йому було не до того, аби вихлюпнути свою лють на мене. Я й сама здивована, що мені вдалося затримати його на такий час. В Епоху Легенд Аґінор ненабагато поступався силою Родичевбивці та Ішамаелю.
— «Морок і всі Відступники, — процитувала Еґвейн слабким невпевненим голосом, — ув’язнені в Шайол Гулі Творцем...»
Вона судомно зітхнула й замовкла.
— Аґінора та Балтамеля, очевидно, було ув’язнено близько до поверхні. — Морейн промовила це так, наче вона вже це пояснювала і її дратувала необхідність пояснювати знову. — Печать на в’язниці Морока послабшала настільки, що вони змогли звільнитися. Будемо вдячні й за те, що не звільнилися інші відступники. Якби вони звільнилися, ми вже б їх побачили.
— Це не має значення, — промовив Ранд. — Аґінор та Балтамел мертві, отож, якщо Шей’...
— Морок, — зупинила його Айз Седай. Недужа чи ні, а голос її лунав твердо, а темні очі віддавали накази, як і раніше. — Краще буде, якщо ми й надалі називатимемо його Морок. Або принаймні Ба’алзамон.
Ранд знизав плечима.
— Воля ваша. Морок мертвий. Я вбив його. Я спалив його за допомогою... — Тут решта спогадів нахлинула на нього, і він завмер з розкритим ротом. Єдина сила. Я послуговувався Єдиною Силою. Жоден чоловік не може... Він облизав губи, бо вони раптом пересохли. Порив вітру закрутив у вихорі опале листя, обрушив зливу листя з гілок, але в серці його запанував холод, сильніший за крижаний вітер. Усі три жінки дивилися на нього. Спостерігали. Навіть не кліпаючи. Він простягнув руку до Еґвейн, і цього разу вона відсахнулася від нього насправді, а не в уяві, у цьому він був упевнений.
— Еґвейн? — Вона відвернула обличчя, і його рука впала безсило.
Раптом вона кинулася до нього, обійняла його шию руками, сховала обличчя у нього на грудях.
— Пробач, Ранде! Пробач! Мені однаково. Правда, мені однаково. — Плечі у дівчини затремтіли. Він подумав, що вона плаче. Незграбно пестячи її волосся, він подивився поверх її голови на двох інших жінок.
— Колесо плете так, як воно того бажає, — повільно промовила Найнів, — але ти залишаєшся Рандом аль’Тором з Емондового Лугу, як і раніше. Проте, допоможи мені Світло, допоможи Світло всім нам, ти надто небезпечний, Ранде.
Він здригнувся, подивившись в очі Мудрині — сумні, сповнені співчуття і примирення з утратою.
— Що сталося? — подала голос Морейн. — Розкажи мені все!
Відчуваючи на собі її погляд, якому не можна було опиратися, він почав говорити. Хотів уникнути цієї розповіді, розказати лише дещо, та очі Айз Седай витягли з нього все. Коли він згадав про Карі аль’Тор, сльози потекли йому з очей. Його мати. Він підкреслив це слово.
— У нього була моя мати. Моя мати! — На обличчі Найнів читалися співчуття та біль, але, підкоряючись очам Айз Седай, він розповідав далі. Сказав про меч зі світла, про те, як розрубав чорний шнур, про те, як Ба’алзамона поглинуло полум’я. Еґвейн обхопила його міцніше, наче вона могла захистити його від того, що сталося. — Та це зробив не я, — завершив він свою розповідь. — Світло... керувало мною. Сам я цього не робив. Хіба це нічого не змінює?
— Я мала підозри з самого початку, — промовила Морейн. — Але підозри — це ще не докази. Після того, як я дала тобі талісман — монету, і встановила зв’язок між вами та собою, ви повинні були погоджуватися зі мною у всьому, але ти чинив опір, ставив питання. Це про щось мені свідчило, але цього було недостатньо. У Манетерені завжди була вперта кров, а надто після того, як Аемон загинув, а серце Елдрін було розбите. А потім була Бела.