— Це була одна із сімох печатей на в’язниці Морока, — сказала Морейн.
Мет відкинув уламок, так наче той перетворився на розпечене залізо. На мить здалося, що очі у Перрина знову запалали. Айз Седай спокійно почала збирати фрагменти.
— Тепер це не має значення, — промовив Ранд.
Приятелі здивовано глипнули на нього, і він пошкодував, що не зміг промовчати.
— Звісно, — погодилася Морейн. Утім, вона ретельно склала всі уламки до своєї торбинки. — Принесіть сюди скриню.
Лоял присунув скриню ближче.
Золотий та срібний куб із закругленими краями справляв враження суцільного, але пальці Айз Седай пробігли хитросплетеним орнаментом, на щось натиснули, і, гучно клацнувши, віко відкинулося, наче на пружинах. Всередині скрині, як у гнізді, лежав закручений золотий ріг. Він виблискував на сонці, але здавався непримітним поряд зі скринею, що слугувала йому за сховок. На ньому не було жодних прикрас, лише один рядок, писаний сріблом, навкруги отвору розтруба. Морейн узяла ріг зі скрині так, наче брала на руки дитину.
— Це треба доправити до Ілліана, — промовила вона тихо.
— Ілліан! — пробурчав Перрин. — Та це ж майже на Морі Штормів, так само далеко на південь, як нас зараз занесло на північ.
— Це?.. — Лоял замовк, важко дихаючи. — Цього ж не може бути...
— Ви читаєте старою мовою? — запитала Морейн, і коли він кивнув у відповідь, передала йому ріг.
Оґір узяв його так само обережно, делікатно торкаючись напису широчезною пучкою. Очі у нього розкривалися все сильніше, а вуха стали сторчма.
— Тіа мі авен Морідін ісайнде вадін, — прочитав він пошепки. — Могила не перешкода для поклику мого.
— Ріг Валіра. — Охоронець уперше виглядав по-справжньому схвильованим. У голосі його пролунав благоговійний трепет.
Найнів і собі промовила тремтячим голосом:
— Цей Ріг викликає загиблих героїв з могил на бій проти Тіні
— Згоріти мені на місці! — видихнув Мет.
Лоял шанобливо поклав ріг назад у його золоте гніздо.
— Цікаво, — задумливо промовила Морейн. — Око Світу було створене, аби відповісти світові на його найбільшу потребу, з якою він лише може стикнутися, але чи створене воно для тієї потреби... з якою ми до нього звернулися, чи для того, аби зберігати ці речі? Швидко, покажіть мені останню річ, що була в ньому.
Коли на світ явилися перші дві речі, Ранд розумів, чому Перрин зволікає. Лан та оґір узяли у нього з рук згорток білої тканини й розгорнули його, тримаючи за протилежні кінці. Довге біле знамено розповилося, напнулося між ними, рвучись у повітря. Ранд дивився, не в змозі вимовити ані слова. Полотнище здавалося цільним, і воно не було ні ткане, ні фарбоване, ні розмальоване. Зображення істоти, схожої на змію, з пурпурною та золотою лускою, заповнювало весь прапор — від краю до краю. Але, на відміну від змії, істота мала лапи, теж вкриті лускою, п’ятипалі, з довгими, золотими пазурами, і велику голову з золотою гривою та очима, що сяяли, мов сонця. Прапор тріпотів на вітрі, і здавалося, що істота ворушиться, мов жива; кожна лусочка на ній виблискувала самоцвітами, золотом, сріблом та платиною. Ранду здалося, що він майже чує, як вона реве, викликаючи ворогів на бій.
— Що це таке? — запитав він.
Помовчавши, Морейн відповіла:
— Під цим знаменом Володар Ранку виступав на чолі військ Світла проти Тіні. Це Стяг Льюса Теріна Теламона. Стяг Дракона.
Лоял ледь не випустив свій кінець із рук.
— Згоріти на місці... — ледь чутно прошепотів Мет.
— Ми візьмемо ці речі з собою, коли поїдемо звідси, — сказала Морейн. — їх покладено сюди невипадково, проте я маю дізнатися більше. — Вона пробіглася пальцями по мішечку, куди поклала розламану печать. — Сьогодні нам уже пізно вирушати. Ми відпочинемо, поїмо, але відправимося рано-вранці. Навколо нас Гнилолісся, воно тут моїутніше за прикордонну смуту. Без Зеленого Чоловіка цьому оазису довго не встояти. Покладіть мене, — наказала вона Найнів та Еґвейн. — Мені треба відпочити.
Тепер Ранд помітив те, що давно вже бачив, але досі не помічав. З велетенського дуба осипалося мертве побуріле листя. Вітер шелестів опалим листям, що впереміж із пелюстками тисяч зів’ялих квітів вистилало землю. Все, що було створене тут Зеленим Чоловіком, нищилося на очах, нищилося Гнилоліссям, яке тепер не було кому стримувати.
— Все зроблено, адже так? — запитав він, звертаючись до Морейн. — Все скінчено.
Айз Седай повернула до нього голову, що покоїлася на подушці зі згорнутих плащів. Очі її здавалися такими ж глибокими, як Око Світу.
— Ми зробили те, заради чого сюди прийшли. Відтепер ти можеш жити тим життям, яке плете для тебе Візерунок. Поїж, тоді поспи, Ранде аль’Торе. Спи, і хай тобі насниться твій дім.