Аґельмар був у себе в кабінеті, меч та обладунки знову зайняли своє місце на вішаках, і його обличчя виявилося вже другим обличчям у місті без посмішки. Натомість він тривожно хмурився, і зморшки на його чолі лише поглибилися, коли він побачив, як слуги в лівреях заносять на ношах до кабінету Морейн. Навколо неї метушилися жінки в чорно-золотому одязі, бідкаючись, що Айз Седай не встигла навіть освіжитися з дороги і цілитель її не оглянув. Лоял ніс золоту скриню. Частини зламаної печаті-пломби, як і раніше, лежали в торбинці Морейн, а знамено Льюса Теріна Родичевбивці було замотане в її ковдру і приторочене до сідла Альдіб. Грум, який повів до стайні білу кобилу, отримав суворий наказ простежити за тим, аби згорток доправили так, як він є, до апартаментів, де розмістять Айз Седай.
— Мире! — вигукнув володар Фал Дари. — Вас поранено, Морейн Седай? Інґтаре, чому Айз Седай не поклали у ліжко і не привели до неї цілителя?
— Не хвилюйтеся, лорде Аґельмаре, — мовила Морейн. — Інґтар зробив так, як я наказала йому зробити. Я не така немічна, якою всі тут чомусь схильні мене вважати. — Вона зробила двом жінкам знак допомогти їй перебратися в крісло. Вони почали було, сплескуючи руками, стверджувати, що вона надто слабка, що її треба покласти в тепле ліжко, а ще їй потрібний цілитель і гаряча ванна. Морейн поворухнула бровою; жінки враз замовкли та поспіхом узялися всаджувати її в крісло. Щойно вона влаштувалася, як роздратовано змахнула рукою, показуючи, що вони їй більше не потрібні. — Я повинна поговорити з вами, лорде Аґельмаре.
Аґельмар кивнув, і Інґтар відіслав слуг з кімнати. Володар Фал Дари вичікувально подивився на тих, хто залишився; Рандові здалося, що його погляд найдовше затримався на Лоялі та його золотій скрині,
— Ми чули, — сказала Морейн, щойно двері зачинилися за Інґтаром, — що в Тарвіновій ущелині ви здобули велику перемогу.
— Так, — помовчавши трохи, відказав Аґельмар, знову стурбовано суплячи брови. — І так, Айз Седай, і ні. Напівлюдків і траллоків було зрештою розбито, проте навряд чи це була справа наших рук. Мої люди називають це дивом. їх поглинула земля, їх поховали під собою гори. Залишилося липта кілька драгкарів, нажаханих настільки, що вони могли тільки якнайшвидше забратися на північ.
— Дійсно, диво, — погодилася Морейн. — І весна прийшла знову.
— Диво, — сказав Аґельмар, хитаючи головою, — але... Морейн Седай, мої люди говорять багато про те, що сталося в Ущелині. Кажуть, що Світло одяглося плоттю і билося за нас. Що сам Творець увійшов до Ущелини і вдарив по Тіні. Але я бачив чоловіка, Морейн Седай. Я бачив чоловіка, і те, що він робив, таке неможливе.
— Колесо плете, як бажає Колесо, володарю Фал Дари.
— Як скажете, Морейн Седай.
— А що з Ладаном Фейном? Він надійно замкнутий? Мушу поговорити з ним, коли відпочину.
— Його утримують, як ви наказали, Айз Седай. Половину часу він скиглить, намагаючись узяту варту на сльозу, а іншу половину часу намагається їй наказувати, але... Мире, Морейн Седай, але що було з вами, у Гнилоліссі? Чи знайшли ви Зеленого Чоловіка? Я бачу його руку в тому, як усе взялося рости.
— Ми знайшли його, — просто сказала вона. — Він мертвий, лорде Аґельмаре, і Око Світу зникло. Молоді воїни не зможуть більше мандрувати до нього, шукаючи для себе слави.
Володар Фал Дари похмурів, у замішанні хитаючи головою:
— Мертвий? Зелений Чоловік мертвий? Не може бути... То, значить, ви зазнали поразки? Але ж квіти розквітають і все росте?
— Ми перемогли, лорде Аґельмаре. Ми перемогли, і доказом цьому є те, що землю звільнено від зими. Але, боюся, остання битва ще попереду. — Ранд ворухнувся, проте Айз Седай кинула на нього гострий погляд, і він знову завмер. — Гнилолісся залишилося, і кузні Такан’дара, як і раніше, димлять під Шайол Гулом. Залишилося ще багато напівлюдків, і сила-силенна траллоків. Навіть не думайте, що в Порубіжних землях зникла потреба тримати вуха насторожі...
— Я ніколи б цього не подумав, Айз Седай, — відказав він холодно.
Морейн зробила знак Лоялу поставити золоту скриню біля її ніг, і коли він так і зробив, відкинула покришку, явивши Ріг Валіра очам Аґельмара.
— Ріг Валіра, — мовила вона, й Аґельмару перехопило подих. Ранду на мить здалося, що він зараз упаде на коліна.
— З цим, Морейн Седай, нам нема різниці, скільки напівлюдків і траллоків залишилося. З героями минулих епох, що встануть з могил, ми пройдемо маршем крізь Звироднілі землі та зрівняємо із землею Шайол Гул.
— Ні! — Аґельмар аж рот відкрив ошелешено, але Морейн спокійно продовжила: — Я показала вам його не для того, аби вас роздражнити, а для того, щоб ви знали: хай які битви у нас ще попереду, наша міць буде не меншою, ніж та, яку матиме Тінь. Але місце Рога не тут. Його треба доправити до Ілліана. Саме звідти, якщо нам загрожуватимуть нові битви, мають виступати об’єднані сили Світла. Я проситиму вас надати ескорт з ваших найкращих воїнів, аби бути впевненою, що його без перешкод доправлять до Ілліана. Навкруги ще вистачає Друзів Морока, і напівлюдків та траллоків також, а ті, хто відізвуться на поклик Рога, підуть за будь-ким, хто засурмить у нього. Він повинен бути в Ілліані.