Ранд неохоче назвався, не впевнений, чи не глузує з нього цей чоловік, але менестрель уже переніс увагу на Перрина.
— А ось ти завбільшки чи не як оґір. Хіба трохи не доріс. А ти як звешся?
— Ну, в цьому випадку мені би довелося забратися собі самому на плечі, — розсміявся Перрин. — Боюся, ми з Рандом звичайні люди, а не вигадані створіння з ваших оповідок. Моє ім’я Перрин Айбара.
Том Меррилін посмикав себе за довгого вуса,
— Ну-ну. Вигадані істоти з моїх оповідок. Але чи такі вже вони вигадані? Схоже, ви, хлопці, багато мандрували, побували в усіх усюдах.
Ранд мовчав, упевнений тепер, що менестрель над ними сміється, але Перрин заговорив знову:
— Всі ми їздили аж до Сторожового Пагорба та до Девен Райда. Тут мало хто мандрував так далеко. — Перрин не нахвалявся, він рідко так робив. Він просто говорив, як воно є.
— Ми всі бачили також Мочарі, — встряв Мет, і ось він уже точно цим пишався. — Це болото аж з того боку Заплавного лісу. Туди взагалі ніхто не ходить, бо там непрохідне трясовиння й бездонна моква. Тільки ми там були. І до Імлистих гір ніхто не ходить, а ми якось і туди дійшли. Принаймні до підніжжя.
— Аж так далеко? — протягнув менестрель, не припиняючи розгладжувати вуса.
Ранду здалося, що він це робить, аби приховати посмішку, а Перрин насупив брови.
— Не можна далеко заходити в ці гори, бо вони приносять нещастя, — сказав Мет, наче виправдовуючись, що вони не пішли далі. — Це всі знають.
— Це просто забобони, Метриме Коутон, — сердито втрутилася Еґвейн. — Найнів каже... — Вона замовкла на півслові, зашарівшись, і кинула на Тома Мерриліна вже не такий дружній погляд. — І не варто робити з них... це недобре! — Вона розчервонілася ще сильніше і замовкла.
Мет закліпав очима, наче до нього почало доходити, що з нього сміялися.
— Ти права, дівчинко, — промовив менестрель, і в голосі його пролунало розкаяння. — Сто разів перепрошую. Я тут для того, аби звеселяти. Ох, мій язик — мій ворог!
— Може, ми й не мандрували так багато, як ви, — рішуче сказав Перрин, — але до чого тут, який Ранд на зріст?
— Та хоча б до того, юначе, що трохи пізніше я запропоную вам спробувати підняти мене. Але вам не вдасться відірвати мої ноги від землі, ані тобі, ні твоєму височезному приятелю, Ранду, — так його звуть, я не помиляюся? — ані будь-якому чоловіку в селищі. Ну, що ти про це думаєш?
Перрин пирхнув зневажливо.
— Гадаю, я можу вас підняти просто зараз. — Він ступив крок уперед, але Том Меррилін відмахнувся від нього.
— Трохи пізніше, хлопче. Пізніше. Коли збереться більше народу. Актор потребує аудиторії.
Тимчасом до них уже підтягнулася невеличка юрба, людей з десятеро: хлопці, жінки. Малеча, з круглими від цікавості очима, визирала з-за спин дорослих. І всі дивилися так, наче чекали від менестреля дива. Біловолосий чоловік обвів усіх поглядом, наче перерахував подумки, тоді легенько похитав головою і зітхнув:
— Гадаю, треба вам дещо показати. Аби ви могли побігти й розповісти решті. Га? Лише натяк на те, що ви побачите завтра на Святі.
Він ступив крок назад і раптом високо підстрибнув, зробивши сальто з розворотом, й опинився на старому кам’яному підмурівку, обличчям до глядачів. І це ще не все: щойно він звівся на ноги, у нього в руках не знати звідки взялися три кульки — червона, біла та чорна — і замерехтіли, затанцювали у повітрі.
Юрбою глядачів пролетів тихий подих, у якому змішалися здивування та задоволення. Навіть Ранд забув про своє роздратування. Він радісно усміхнувся до Еґвейн, і та відповіла йому захопленою усмішкою, а відтак обоє вони розвернулися й прикипіли очима до менестреля.
— Ви хочете почути легенду? — продекламував Том Меррилін.—Я знаю їх безліч і переповім вам. Ви побачите все наче на власні очі. — 3 нізвідки взялася блакитна кулька і приєдналася до решти, за мить — ще зелена, і жовта. — Легенду про великі війни та славетних героїв — для чоловіків і хлопчаків. Для жінок та дівчат — увесь цикл «Аптеріджин». Історії про Ар-тура Пейндраґа Танріалла, Артура Яструбине Крило, Артура Короля Королів, того, котрий колись правив усіма землями від Аїльської пустелі до Аритського океану і далі. Дивні історії про незвичайних людей і незвичайні країни, про Зеленого Чоловіка, про Охоронців і траллоків, про оґірів та аїльців. «Тисяча оповідок про Анлу, мудру радницю», «Джем, переможець велетнів», «Як Сьюза вгамувала Дже'їна Обходисвіта», «Мара та три пришелепкуваті королі».