— Розкажіть нам про Ленна, — вигукнула Еґвейн. — Як він літав на місяць у череві вогняного орла. Про його дочку Салію, котра блукає між зір!
Ранд покосив оком на Еґвейн, але вона нічого не помічала, дивлячись лише на менестреля. Раніше дівчина ніколи не цікавилась оповідками про пригоди та тривалі мандри. Полюбляла кумедні історії про жінок котрі примудрялися обкрутити довкола пальця всесвітніх розумників. Він не сумнівався, що вона замовила історії про Ленна та Салію, аби допекти його до живого. Не могла вона не розуміти, що великий світ — не місце для мешканців Межиріччя. Одна справа слухати про пригоди і навіть мріяти про них, і геть інша — вплутуватися в ці пригоди.
— А... це старі історії, — промовив Том Меррилін, і раптом уже по три кольорових кульки застрибали над кожною його рукою. — Дехто каже, що вони походять ще з тієї Епохи, котра передувала Епосі Легенд. А може, вони й ще старіші. Але, скажу я вам, я знаю всі історії з проминулих Епох, і Епох, які ще мають настати. Епох, коли люди панували над небом і зірками, і Епох, коли людина і всякий звір жили в мирі та злагоді. Епох див і Епох жахів. Епох, що закінчувалися вогнем, який падав з небес, та Епох, фатальний кінець яких приходив зі снігом та кригою, що сковувала землю та води. Я знаю всі ці історії, і я розповім вам їх усі. Легенди про велетня Моска з його Вогняним Списом, що може дістатися зворотного боку світу, та про його війни з Елсбет, Королевою Всього Сущого. Легенду про Матерезу Цілительницю, Матір з Дивного Інду. — Тепер кульки літали між руками Тома, описуючи взаємоперехресні кола. Він промовляв так, наче наспівував, а ще повільно розвертався на всі боки, ніби хотів бачити, який ефект справляють на глядачів його слова. — Я розповім вам про кінець Епохи Легенд, про Дракона і його спробу випустити Морока у світ людей. Я розповім вам про часи Безуму, коли Айз Седай розтрощили світ; про Траллоцькі війни, коли люди та траллоки билися за володіння світом; про Столітню війну, коли люди билися з людьми, створюючи держави, що існують і донині. Я розповім про пригоди чоловіків та жінок, багатих і бідних, великих і малих, пихатих та смиренних. «Облога Стовпів Неба», «Як чесна дружина Карл зцілила свого чоловіка від хропіння», «Король Дріт і падіння Дому...»
Потік слів раптово увірвався, так само як і жонглювання. Том просто вихопив кульки з повітря й замовк. Ранд не помітив, як до слухачів приєдналася Морейн. Лан тримався поряд з нею, але Ранду довелося добряче приглянутися, перш ніж він його помітив. Якусь мить Том дивився зизом на Морейн, не змінюючи ні виразу обличчя, ні пози, лише дозволяючи кулькам ховатися в просторих рукавах своєї куртки, але потім він уклонився їй, широко розгорнувши поли плаща.
— Прошу мені пробачити, але ви, бачу, нетутешня?
— Леді! — несамовито зашипів Евін. — Леді Морейн.
Том кліпнув очима, тоді вклонився ще раз, ще нижче.
— Ще раз перепрошую... леді. Я не хотів бути грубим.
Морейн легенько махнула рукою, відкидаючи вибачення.
— Вам нема за що вибачатися, майстре Бард. А звати мене просто Морейн. Я й насправді чужинка. Мандрівниця, як і ви, яка знаходиться далеко від дому й рідних. Світ може бути небезпечним для чужинців.
— Леді Морейн збирає перекази, — втрутився Евін. — Перекази про події, що відбувалися в Межиріччі. Хоч я і не знаю, що тут могло колись статися варте того, щоби про це склали історію.
— Гадаю, вам теж сподобаються мої історії... Морейн. — Том придивлявся до жінки з видимою осторогою. Здавалося, йому не дуже до вподоби бачити її тут. Раптом Ранд подумав про те, які видовища така леді, як вона, могла бачити в Бейрлоні, Кеймліні та інших великих містах. Навряд чи вони можуть конкурувати з виступом менестреля.
— У кожного свій смак, майстре Бард, — відказала Морейн. — Деякі оповідки мені подобаються, деякі ні.
Том уклонився навіть іще нижче, зігнувшись так, що його довгий тулуб витягся паралельно землі.
— Запевняю вас, жодна з моїх історій не може не подобатися. Усі тільки тішать і розважають. Але ви перебільшуєте значення моєї скромної персони. Я — звичайнісінький менестрель, та й усе.
Морейн відповіла на його поклін граційним кивком. На якусь мить вона здалася високородною леді, саме такою, як сказав Евін, котра відповідає на поклоніння з боку одного зі своїх підданих. Відтак вона розвернулася і пішла геть, а Лан ковзнув за нею, наче вовк, що йде слід у слід за лебідкою. Том стежив за ними очима, насупивши кущисті брови, розгладжуючи довгі вуса кісточками пальців, стежив аж до середини Галявини. Його все це не радує, подумав Ранд.