— Отже, для нас на цьому все і закінчилося, — мовив Мет. І пролунало це так, наче він трохи розчарований.
— Не зовсім так, — заперечив Тем. — Завтра або післязавтра ми вирядимо людей до Девен Райда, і до Сторожового Пагорба, і до Таренського Перевозу теж, аби домовитися про вартування. Роз’їзди вершників уздовж Білої та Тарена, і патрулі між ними. Це треба було би зробити вже сьогодні, але на таку мою думку пристав лише мер. Решта навіть уявити собі не може, як це звернутися до когось з проханням провести Свято, чагуючи верхи усім Межиріччям.
— Але мені здалося, наче ви сказали, що нам не треба перейматися, — здивувався Перрин.
Тем тільки головою похитав.
— Я сказав «не варто», хлопче, а «не треба» я не казав. Я бачив, як люди гинули лише через те, що були впевнені: того, що не має статися, не станеться. А до того ж, війна зворухне купу різного народу. Більшість людей зрушать з місця лише для того, аби знайти безпечне місце, але будуть і такі, хто намагатиметься скористатися з заворушень. Ми мусимо простягти першими руку допомоги, і мусимо бути готовими не пустити інших далі нашого порога.
— А ми можемо взяти в цьому участь? — раптом випалив Мет. — Я б із задоволенням. Ви знаєте, що я тримаюся в сідлі не гірше за будь-кого в селищі.
— Тобі заманулося кілька тижнів поспіль мерзнути, нудьгувати й не висипатися? — посміхнувся Тем. — Найімовірніше, до цього чатування й зведеться. Принаймні я на це сподіваюся. На щастя, навіть біженці мусять обминати стороною наш закуток. Але якщо ти не передумаєш, можеш поговорити про це з майстром аль’Віром. Ранде, нам час вирушати на ферму.
Ранд здивовано лупнув очима.
— Я гадав, ми залишимося на Ніч Зими.
— На фермі є невідкладні справи, і ти мені потрібен удома.
— Але ми ж однаково збиралися пробути тут ще кілька годин. І я теж хотів зголоситися чатувати.
— Ми вирушаємо зараз, — відповів батько тоном, що не залишав місця для заперечень. І додав, уже м’якіше: — Завтра повернемося, і ти матимеш купу часу переговорити з мером. І на Свято у тебе часу вистачить. А тепер — через п’ять хвилин чекаю тебе у стайні.
— А не хочеш приєднатися до мене і Ранда й зголоситися на чатування? — звернувся Мет до Перрина, коли Тем пішов. — Можу побитися об заклад, що в Межиріччі такого ще ніколи не відбувалося. Це ж якщо ми піднімемося аж до Тарена, можемо навіть побачити солдатів чи бозна-що. Навіть бляхарів.
— Я не проти, — замислено відповів Перрин, — якщо тільки майстер Лугган мене відпустить.
— Війна йде в Ґелдані, — раптом вибухнув Ранд й одразу ж, із зусиллям себе опанувавши, стишив голос: — Війна йде в Ґелдані, і де знаходяться Айз Седай, лише Світло знає, але не тут, і це факт. Натомість тут є чоловік у чорному плащі, чи ви вже про нього забули? — Приятелі обмінялися присоромленими поглядами.
— Не сердься, Ранде, — пробубонів Мет, — але шанс узятися за щось інше натомість доїти щодня корів мого татуся випадає не кожного дня. —-Він став прямо під здивованими поглядами приятелів. — Так, я їх дою, ще й кожного дня.
— Чорний вершник, — нагадав йому Ранд. —А якщо він нападе на когось? — Може, він утікає від війни, — невпевнено висловив здогадку Перрин. — Хай хто він такий, — промовив Мет, — вартові його знайдуть.
— Може, і так, — сказав Ранд, — але, схоже, він щезає, коли забажає. Може, краще їх попередити? Щоб вони знали, за ким їм слід пильнувати.
— Скажемо майстру аль’Віру, коли викликатимемося в роз’їзди, — підсумував Мет, — він повідомить Раду, а вони попередять вартових.
— Раду! — скептично промовив Перрин.—Добре, якщо Мер не розрегочеться уголос. Майстер Лугган та батько Ранда подумали, що ми злякалися власної тіні.
— Якщо ми збираємося про це розповісти, — зітхнув Ранд, — можемо зробити це просто зараз. Сьогодні він реготатиме не голосніше, ніж завтра.
— А може, — запропонував Перрин, зизо позирнувши на Мета, — нам варто пошукати, чи не зустрічав його ще хтось. Сьогодні ввечері ми побачимо майже всіх людей селища. — Мет насупився ще сильніше, але поки що мовчав. Усі розуміли, на що натякає Перрин, — треба знайти свідка, якому повірять скоріше, ніж Метові. — Завтра він теж реготатиме не голосніше, ніж сьогодні, — додав Перрин, помітивши, що Ранд вагається. — А ще б я прихопив когось, коли ми підемо з ним розмовляти. Та хоч кого. Пів селища підійде для цього.