РОЗДІЛ 5
НІЧ ЗИМИ
Сонце вже добряче звернуло з полудня, коли бідарка зупинилася біля воріт фермерського будинку, невеличкого, значно меншого за ті розбухлі доми на сході, що з роками все більшають, аби вмістити в себе щоразу більші родини. У Межиріччі під одним дахом часто мешкало три, а то й чотири покоління, з тітками, дядьками, двоюрідними братами та сестрами і племінниками включно. Тем і Ранд були винятками із загального правила: як тим, що жили лише удвох, так і тим, що вели своє господарство в самому Західному лісі.
Майже всі кімнати будинку знаходилися на першому поверсі прямокутної будівлі, без жодних крил або прибудов. На другому поверсі розміщувалися дві спальні, а комора — в мансарді, під крутою солом’яною стріхою. Якщо не зважати на те, що зимові хуртовини майже змили побілку з міцних дерев’яних стін, будинок був у добротному стані: стріха справно підлатана, двері та віконниці добре вирівняні, прилягають щільно.
Будинок, хлів і кошара знаходилися по кутах трикутного обійстя, на яке ризикнули вибратися кілька курчат — подзьобати мерзлу землю в пошуках поживи. До кошари приткнулися відкритий загін для стрижки та кам’яний жолоб для напування овець. Ближче до ланів, між подвір’ям та деревами неясно вимальовувався високий, з глухими стінами конус тютюносушарні. Небагато фермерів у Межиріччі могли прожити, не продаючи купцям вовни і тютюну.
Заглянувши до кошари, Ранд зустрівся поглядом із вожаком отари, бараном з важкими закрученими рогами, а вівці і далі безтурботно лежали чи стояли, уткнувши чорні мордочки в годівниці. Боки та спини овець густо вкривала кучерява вовна, але для стрижки було ще надто холодно.
— Не схоже, аби чоловік у чорному плащі тут з’являвся, — гукнув Ранд до батька. Той повільно обходив усе обійстя зі списом напоготові, уважно придивляючись до землі. — Вівці не були б такі спокійні, якби тут побував хтось чужий.
Тем кивнув, але не облишив своєї справи. Обійшовши навколо будинку, він перейшов до клуні, тоді до кошари, так само уважно вдивляючись собі під ноги. Він перевірив навіть коптильню та сушарню.
Витягши з колодязя цебро води, Тем зачерпнув її у жменю, понюхав, відтак обережно торкнувся кінчиком язика. За мить він розсміявся й випив воду одним ковтком.
— Я теж думаю, що його тут не було, — відказав він Рандові, обтираючи руку об куртку. — Через усі ці розмови про людей і коней, яких я не можу побачити чи почути, я починаю дивитися на все з підозрою. — Він перелив воду з колодязного цебра в інше і попростував до будинку: цебро з водою в одній руці, спис — в іншій. — Зараз щось зрихтую на вечерю. А якщо ми вже тут, можемо й попорядкувати трохи.
Ранд скривився, уявивши собі, як святкуватимуть цю ніч, Ніч Зими, в Емондовому Лузі. Але Тем мав рацію. На фермі завжди знайдеться, що робити: варто закінчити одну справу, а вже дві інші чекають, аби ти доклав до них рук. Трохи подумавши, він залишив лук та сагайдак під рукою. Якщо чорний вершник з’явиться, Ранд не мав жодного бажання зустрітися з ним лицем до лиця з самою сапкою в руках.
Перш за все треба було подбати про Белу. Він розпріг її, завів у хлів і поставив у стійло, сусіднє зі стійлом корови. Відтак, скинувши плаща, розтер кобилу сухою соломою, а насамкінець вичистив щіткою і скреблом. Піднявшись вузенькою драбиною на сінник, скинув їй оберемок сіна, а тоді ще й усипав ківшик вівса, хоча запасів залишалося небагато, а якщо незабаром не потеплішає, може, поповнити їх удасться нескоро. Корову доїли вранці, ще вдосвіта, і молока було вчетверо менше, ніж зазвичай — давалася взнаки зима, що вперто не хотіла минати.
їсти вівцям вони заклали на два дні. їх уже давно пора було пустити на пасовище, але ж де його взяти — скрізь ані травинки. Ранд лише долив вівцям води. Треба було ще пошукати яєць. Знайшлося лише три. Схоже, кури навчилися старанніше їх ховати.
Коли Ранд із сапкою в руках прямував до городу, що розкинувся позаду будинку, він побачив, як із того саме вийшов батько і, всівшись на лаву перед хлівом, заходився ремонтувати кінську збрую, прилаштувавши списа так, щоби був під рукою. Тепер Ранду вже не здавалося дурістю, що й він поклав лука на скинутий за один крок від себе плащ.
Бур’янів пробилося на світ дуже мало; зате значно більше за будь-які інші прорості. Капуста стояла хирлява, квасоля і горох виткнулися лише де-не-де, а буряк узагалі не зійшов. Звісно, вони не висадили все насіння, лише незначну його частину, бо сподівалися, що холоднеча може минути вчасно і вдасться отримати хоч якийсь урожай, аби льох геть не спорожнів. На те, щоби виполоти бур’яни, багато часу не пішло. Раніше Ранд з цього неабияк би зрадів, але тепер він не міг не думати, що ж вони з батьком робитимуть, якщо нічого так і не зійде? Не дуже приємна думка. І дров ще треба наколоти. Як завжди.