Ранду здавалося, що він не може пригадати такий день за багато років поспіль, коли йому не треба було колоти дров. Але від нарікань у будинку тепліше не стане, тому він приніс сокиру, обпер лук та сагайдак об стіну поряд з колодою і взявся до роботи. Сосна — для палахкого, але короткого полум’я, дуб — для тривалого горіння. Невдовзі хлопець настільки зігрівся, що скинув із себе плащ. Коли біля Ранда виросла висока купа полін, він склав нарубані дрова у стіс біля стіни будинку, поряд з уже готовими стосами. Майже всі штабелі сягали звису стріхи. Зазвичай о цю пору року штабелі дров були нечисленні й невисокі, проте тепер було не так. Рубанути, укласти; рубанути, укласти — він з головою заглибився у ритм помахів сокири та укладання стосів. Раптом хлопець відчув Темову руку на плечі, і це повернуло його до реального світу. Ранд навіть очима закліпав здивовано, приходячи до тями.
За роботою він і не помітив, як на землю спали сірі сутінки та почало швидко поночіти. Над верхівками дерев висів налитий мерехтливим світлом місяць уповні, такий роздутий, що здавалось, він ось-ось зірветься із неба й упаде їм на голови. Не помітив Ранд і того, що вітер похолоднішав і тепер стрімко гнав померклим небосхилом клоччя хмар.
Ходімо, хлопче, вмиємося та пошукаємо щось на вечерю. Я вже наніс води на гарячу ванну перед сном.
— Я не відмовлюся від будь-чого гарячого, — відповів Ранд, підхоплюючи плащ та накидаючи його на плечі. Сорочка на ньому змокріла від поту, і вітер, якого раніше не відчував, розігрівшись від махання сокирою, тепер, коли він припинив роботу, взявся його морозити. Хлопець притлумив позіхання і, тремтячи від холоду, зібрав решту своїх речей. — І поспати теж не завадить. Відчуваю, що можу і Свято проспати.
— То, може, поб’ємося об заклад? — посміхнувся Тем, і Ранд не міг не посміхнутися у відповідь. Він не пропустив би Бел-Тайн навіть якби тиждень не спав. Ніхто би не пропустив.
Тем не пошкодував свічок, а у великому кам’яному каміні потріскував вогонь, тому простора кімната зустріла теплом і затишком. Окрім каміна, тут пишався ще й величезний дубовий стіл — такий довгий, що за нього за-ввиграшки могло би всістися людей десятеро-дванадцятеро, чи, мо’, й більше, хоча відколи померла Рандова мати, за ним рідко збиралося стільки народу. Кілька шафок та комодів, майже всі змайстровані вмілими руками Тема, вишикувалися вздовж стін, а крісла із високими спинками — круг столу. Стілець з м’яким сидінням, котрий Тем називав своїм «читальним» стільцем, стояв перед каміном, трохи навкіс від нього. Ранд же полюбляв читати, розтягнувшися на килимі перед каміном. Полиця з книжками, що прикрашала стіну біля дверей, була значно коротшою від полиці в корчмі «Винне джерело», але ж книжки взагалі були рідкістю. Дрібноноші рідко завозили до Емон-дового Лугу достатньо книжок, і їх доводилося ділити між усіма охочими.
Якщо ця кімната й не виглядала настільки вилизаною, як вітальні у більшості фермерських дружин, якщо підставка для люльки Тема та «Мандри Джеїна Обходисвіта» розляглися на столі, а ще одна книжка з дерев’яними обкладинками відпочивала собі на подушечці читального стільця, якщо з лави біля каміна звисала збруя, що її треба було підлатати, а з сорочок, що потребували церування, утворилася на стільці величенька купка, якщо навіть ця кімната і насправді не була бездоганною, вона, хай там як, а була чистою й охайною, і в ній відчувався живий дух, що теплом та затишком майже не поступався вогню в каміні. Тут можна було забути про холод за стінами. Тут не було місця Лжедракону. Жодних війн чи Айз Седай. Жодних вершників у чорних плащах.
Пахощі з казанка, що висів над вогнем, розтеклися всією кімнатою, і Ранд миттєво відчув, що він голодний як вовк.
Тем помішав вариво дерев’яною ложкою з довгою ручкою, тоді зачерпнув і присьорбнув для проби:
— Ще хвильку і буде готове.
Ранд швиденько ретельно вмив лице і руки, скориставшись глечиком та мискою на рукомийнику біля дверей. Гаряча ванна — ось про що він мріяв, аби змити піт зі шкіри та вигнати холод з кісток, але це можна буде зробити пізніше, коли нагріється вода у великому чані в задній кімнаті.
Тем порився в одній із шаф і витяг звідти ключа завдовжки як його долоня. Потім вставив його у великий замок на вхідних дверях і прокрутив. Відповідаючи на німе запитання в очах Ранда, він відказав:
— Краще перестрахуватися. Може, мені на рівному місці бозна-що мариться, а може, це через погоду у мене душа не на місці, але... — Він зітхнув і підкинув ключ на долоні. — Піду огляну задні двері, — сказав він і зник у задній половині будинку.