Дівчинка спохмурніла. Всі її сестри ставилися до неї, як до малої. Няніть Алене, котра взагалі її не помічала. Майже весь час Алене сиділя, встромивши носа у ту чи іншу книжку із татової бібліотеки, читаючи чи вкотре перечитуючи їх. А в її тата було майже сорок книжок! Найулюбленішою з-поміж них у Еґвейн була «Мандри Джеїна Обходисвіта». Вона марила тим, щоби побачити всі ці чужі землі, про які він писав. Проте якщо дівчинка читала якусь книжку, а Алене хотіла її для себе, то сестра завжди казала, що та «заскладна» для Еґвейн, і просто забирала її! Згоріти їм усім чотирьом)
Еґвейн побачила, що деякі водоноси зробили собі перепочинок і тепер сиділи в затінку дерев чи обмінювалися жартами, але вона все носила й носила воду, хоч руки вже поболювали. Еґвейн аль’Вір не стане байдики бити! І водночас вона видивлялася в натовпі своїх сестер. І Перрина. І Мета. Вік би не бачити тієї Адори! Усіх би їх вік не бачити!
Утім, запримітивши Мудриню, вона призупинилася. Дорал Барран була найстарішою жінкою в Емондовому Лузі, а може, і в усьому Межиріччі — сивоголовою, сухенькою, проте очі у неї були ясні, як і раніше, і трималася вона дуже прямо. Учениця Мудрині, Найнів, стояла на колінах, спиною до Еґвейн, і перев’язувала ногу Білі Конґару. На його штанах бракувало однієї штанини. Оцей Білі Конґар, який зараз сидів на колоді, був ще одним дорослим, до якого Еґвейн тільки понад силу виявляла ввічливість. Він постійно робив якісь дурниці і то забивався, то ранився. Вони з майстром Лугганом були однолітки, але Білі, з кістлявим обличчям та запалими очима, виглядав принаймні на десять років старшим.
— Ти й раніше часто поводився, як дурень, Білі Конґаре, — суворо мовила майстриня Барран, — але жлуктити спиртне, коли працюєш стри-гальськими ножицями — це навіть для дурня занадто.
Дивно, але погляд її був спрямований не на нього, а на Найнів.
— Я випив лише трохи пива, Мудрине, — проскиглив він. — Через спеку. Лише один ковточок.
Мудриня недовірливо хмикнула, не відриваючи гострого погляду від Найнів. Майстриня Барран часто привселюдно розхвалювала Найнів за те, що та хапає все на льоту. Найнів стала її ученицею три роки тому, коли її тодішня учениця померла від якоїсь хвороби, яку навіть майстриня Барран не змогла вилікувати. Нещодавно Найнів осиротіла, і багато хто казав, що тепер Мудриня мала би відіслати дівчину до її родаків в іншому селі, а собі взяти іншу ученицю, не таку молоду. Мама Еґвейн вголос такого не казала, проте Еґвейн знала, що і вона так вважає.
Закріпивши пов’язку, Найнів розігнулася, все ще стоячи на колінах, і задоволено кивнула. На превеликий подив Еґвейн, майстриня Барран і собі опустилася на коліна і знову розмотала пов’язку, навіть зняла хлібну припарку, аби подивитися на глибокий поріз на стегні у Білі, і тільки після цього знову почала бинтувати йому ногу. Вигляд у неї був... розчарований. Але чому? Найнів уже смикала себе за кінчик коси, як це вона завжди робила, коли нервувала або коли хотіла привернути увагу інших до того, що вона тепер уже доросла жінка.
Коли ж вона переросте цю звичку? — подумала Еґвейн. Жіноче Коло дозволило Найнів заплести волосся в косу вже майже рік тому.
Щось замерехтіло у повітрі, і Еґвейн поглянула в тому напрямку. На дерева навколо лугу всілося ще більше круків. Десятки, може, сотня, і всі вони спостерігали. Вона знала, що саме це вони й роблять. Жодний птах не намагався схопити щось зі столів, заставлених їжею. Це було просто неприродно. Якщо вже на те пішло, птахи взагалі не дивилися на столи, накриті для полуднування. Чи на ті столи, за якими жінки сортували вовну. Вони дивилися на хлопців, які переганяли овець. На чоловіків, що стригли овець і носили на столи настриження. А ше на хлопчиків-водоносів. Не на дівчаток, не на жінок — лише на чоловіків та хлопців. Вона була готова побитися об заклад, що це так, хай навіть її матуся їй битися об заклад і не дозволяла. Еґвейн розкрила було рота, щоби запитати у Мудрині, що все це може означати.
— Хіба тобі нема чого робити, Еґвейн? — промовила Найнів, не повертаючи голови.
Еґвейн мимоволі аж підстрибнула. Найнів взяла таку звичку з минулої осені, завжди дізнаючись незрозумілим чином про присутність Еґвейн, і дівчинка воліла б, щоб та так не робила.