— Я б хотів бути королем, — саме казав Ранд. — Ось ким я хотів би бути. — Він помахав рукою і незграбно вклонився. Те, що він сміявся, свідчило, що він жартує. От і добре. Еґвейн скривилася. Королем! Вона уважно вивчала його обличчя. Ні, вродливим він не був. А, може, і був. Може, це взагалі не має значення. Хоча, напевно, добре мати чоловіка, на якого тобі приємно дивитися. Очі у нього були блакитні. Ні, сірі. Здавалося, поки вона дивилася, вони змінювали колір. У Межиріччі ніхто більше не мав блакитних очей. Й інколи ці очі здавалися сумними. Його мама померла, коли він був ще зовсім малим, і Еґвейн гадала, що він мав би заздрити хлопчикам, у котрих були матері. Вона не могла уявити, що б вона відчувала, якби втратила свою маму. Не хотіла навіть спробувати таке уявити.
— Овечим королем! — глузливо вигукнув Мет.
Мет був дрібнішим за інших хлопців і завжди підстрибував навшпиньки. Варто було лише поглянути на його обличчя, і ставало зрозуміло, що хлопець із тих, котрі завжди шукають пригод на свою голову. Він увесь час їх шукав. І зазвичай знаходив.
— Ранд аль’Тор, Овечий Король! — пирснув Лем.
Вен дав йому стусана в плече, а Лем дав Вену штурхана у відповідь, і вони обидва зайшлися сміхом. Еґвейн лише головою похитала.
— Це краще, ніж казати, що ти хочеш утекти звідси, аби тобі ніколи не довелося працювати, — миролюбно озвався Ранд. Здається, він ніколи не дратувався. Принаймні їй такого бачити не доводилося. — Як можна жити, не працюючи, Мете?
— Вівці — це не так уже зле, — зауважив Елам, чухаючи довгого носа. Волосся у нього було коротко стрижене, на потилиці — непокірний чуб. Він і сам скидався на вівцю.
Я врятую якусь Айз Седай, і вона мене винагородить, — відрізав Мет. В будь-якому разі я не збираюся ходити й шукати собі роботи, коли навколо й без того стільки роботи, яку не треба шукати. — Він вишкірився і тицьнув Перрину кулаком у плече.
Перрин збентежено потер носа.
— Тобі б не завадило інколи бути розсудливішим, Мете, — мовив він повагом. Інколи треба думати наперед. — Перрин завжди говорив повагом, якщо взагалі щось говорив. І рукався він обережно, наче боявся, що може щось зламати чи розбити. А Ранд часто спершу говорив, а вже потім думав, і в нього завжди був такий вигляд, наче він ось-ось дремене зайцем і не зупиниться до самісінького виднокола.
— А я маю таку думку, що працюватиму на млині мого татуся, — зітхнув Лем. — І одного дня цей млин успадкую, так я думаю. Сподіваюся, це станеться ще не скоро. Я б хотів спершу зазнати якихось пригод. А ти, Ранде?
— Звісно, що так, — розсміявся Ранд. — Але де ж мені знайти пригоди в Межиріччі?
— Має бути якась нагода, — пробурмотів Бен. — Може, в горах є золото. Чи траллоки? — Голос у нього раптом змінився, так наче він уже був невпевнений, чи хочеться йому йти в гори. Невже він насправді вірив у траллоківі
— А я хочу мати отару, найбільшу на все Межиріччя, — поважно проказав Елам.
Мет від обурення завів очі вгору.
Дев сидів навпочіпки та мовчки слухав, а тепер похитав головою:
— Ти й сам скидаєшся на вівцю, Еламе, — буркнув він. Ну ось, принаймні хоч не вона це сказала. Дев був вищий за Мета та кремезніший, але в очах у нього жевріли ті ж самі вогники. І одяг на ньому завжди був пожмаканий, бо він робив щось, чого не слід було робити. — Послухайте, у мене щойно майнула чудова думка!
— У мене щойно майнула ще краща, — поспіхом вставив Мет. — Ходімо. Я вам покажу.
Вони з Девом сердито втупилися один на одного.
Елам, Бен і Лем, схоже, готові були піти за кожним з них, чи за обома разом, якби тільки знали, як це зробити. Утім, Ранд поклав руку Мету на плече.
— Почекай. Давай спочатку послухаємо, що це за чудові думки.
Перрин задумливо кивнув.
Еґвейн зітхнула. Лем і Мет, схоже, змагалися між собою, хто може втрапити в більшу халепу. А Ранд наче й висловлювався розсудливо, та коли він бував у селищі, приятелі часто примудрялися і його втягнути у свої каверзи. І Перрина також.
А три інші взагалі завжди були готові пристати на все, що запропонують Мет або Дев.
Схоже, їй час було йти звідси. Дівчинці не вдасться непомітно скрадатися за ними, щоби подивитися, що за витівку вони затіюють. А Еґвейн радше би померла, ніж дозволила Ранду подумати, що вона підглядає за ним, наче якась дурна гуска. І я навіть нічого не дізналася.