Щойно черговий перевалився через бортик і рушив по дахові, затріщала бітумна заливка. Орлику тільки цього й треба:
— Обережно, товаришу майоре, не підходьте близько, щоб не провалитися! Чуєте як тріщить?
Той як за командою присів на півзігнутих ногах, розставивши руки в сторони. І потихеньку, як на льоду, здимів заднім ходом.
Орлик задумався. Товариша виручив. Бригаду від танкової атаки врятував. Ворожі безпілотники повідганяв. А найголовніше прошляпив: не встиг на обід.
Таки да. Обід пропустили всі, окрім снайпера.
Старий воїн — мудрий воїн.
Клітка
Якщо хтось сидить у ямі, всі знають — аватар відбуває покарання. А в роти матеріального забезпечення своя фішка — залізна клітка. У ній сумний- пресумний воїн.
— Що, забухав?
— Та я геть трішки випив… — зітхає. — Найгірше, що я сам цю тюрму й зробив.
— Довго ще сидіти?
— Ввечері випустять.
Через день гляди — там же.
— Що, знову?
— Ага…
Із намету виходить старшина:
— Серьожа, склянки!
Аватар міцно заплющує очі, і по його вигляду помітно, який він ні в чому не винний і яка несправедлива до нього доля.
Сергій тим часом бере арматурку і бринькає нею по прутах клітки:
— Один! Два! Три! Чотири!
Безпілотник
— Увага! Увага всім! — озвалася рація. — Зараз будуть запускати наш безпілотник. Нікому не стріляти! Ще раз повторюю — безпілотник наш!
Усі, хто не спав, повилазили надвір в очікуванні авіашоу. Більшість із нас під словом «безпілотник» уявляли цяточку в небі й бачили його хіба що як купу збитого брухту або по телевізору. А тут ось — навіть помацати можна. Шум двигуна — і над деревами з’явилося диво техніки. Майже відразу — кулеметна черга з боку Рапір.
— …вашу мать! Припинити стрілянину! Це наш безпілотник!
— А-а-а, — розчаровано, — так би й сказали. Попереджати треба!
Безпілотник піднявся на висоту, з якої його вже не було видно й чути, зробив кілька знімків. Коли опускався, наймолодший і найспритніший глядач — собацюра Малиш — у карколомному стрибку дістав цяцьку за крило і мало з нею не втік.
У чистому залишку маємо серію малоінформативних фоток місцевості, а в літачку — кілька кульових отворів і відбиток зубів Малиша.
Не дуже прибуткова це штука — безпілотники.
Сосиска
У наметі на підлозі — дерев’яні піддони. Кузя акуратно нарізає сосиски. Вечеряє. Кіт Храпаль причепився, випрошує.
Кузя відрізав шматочок, кинув.
Храпаль з’їв, просить ще.
Ще дав.
Далі просить.
Кузя відрізає шматочок і кидає в щілину між дошками. Пів години розваг.
Храпаль і лапою намагався сосиску дістати, і язиком тягнувся. Як у казці про Лисичку і Журавля. Пробував навіть підкоп збоку зробити.
Ото тільки й можна спокійно повечеряти, коли кіт справою зайнятий.
Вислів «хліба і видовищ» я собі трохи по-іншому уявляв, але й так непогано…
Туман
Краще стрельнути, перезарядити i стрельнути, ніж світити ліхтариком i питати: «Хто там?»
(Військова мудрість)
Два п’ятдесятиметрових окопи підковою прикривають клапан 15-го батальйону. Лише в центрі залишили ділянку метрів п’ять для проїзду бронетехніки.
Однієї туманної ночі Лисий і Тунгус змінилися з варти й пішли до свого бліндажа. Але трохи не туди завернули, трохи заблукали, втрапили в прохід і почимчикували в бік москальні. На щастя, дорогою трапилися зарості молодих берізок. Слідопити здогадалися, що йдуть по нейтральній території і негайно повернули назад. А щоб не напоротися на розтяжку, почали присвічувати під ногами телефоном і заодно кликати своїх…
Нові чатові в окопі почули шум на передку, потім побачили вогник і негайно заходилися відстрілюватися. По тривозі на позиції прибігли майже всі бійці клапана і приготувалися зрівняти із землею будь-яку ділянку фронту, на яку вкаже спостерігач із тепловізором.
— О! Он щось видніється, зовсім близько, — захвилювався оператор.
Клапан напружено завмер в очікуванні команди «Вогонь».
— А попередня зміна з поста повернулася? — в останній момент засумнівався старший.
— Щось їх ніде не видно.
— То телефонуйте!
— Лисий, ви де?
— Лежимо тут між берізками удвох із Тунгусом.
— Блін, два романтики! А хто зверху, соромлюся запитати?