— Ну я же хажу! Абуца! Адєца! Шчтоби больше падобнава нє відєл! Пріказ камбріга хадіть в піксєлькє.
— Бо що, випишете мені три дні розстрілу? За нормами забезпечення форма і берці видаються один раз на пів року. Я свої отримував десять місяців тому, їх уже давно немає, зносив і попалив. Піксельку нам навіть не видавали. Якщо хочете, щоб я парився у формі, мені цю форму хоча б видайте для початку. А доти ходитиму в тому, що маю.
— Ти пазоріш всю разведку! Пара ізбавляца ат етіх борзих дємбєлєй!
Поки дер горлянку, хлопці розвантажили машину, і Команділа поїхав.
— А що це у вас за вереск був, весь терикон ходором ходив? — вигулькнув із-за куща черемхи командир коректувальників «Урагану» Бармалєй. — Турботливий і мудрий командир? Що хотів? До речі, він безпілотника привіз?
— Болта на сорок, а не безпілотника[25]. Не повіриш, весь оцей крик через те, що побачив мене в шортах і шльопанцях. Своїм зовнішнім виглядом, виявляється, я соромлю Збройні сили, розвідку і його особисто.
— Чим більше в армії дубів… Ви ж не бухаєте, на пости ходите акуратно, роботу свою робите. Мені б таких підлеглих, я би й горя не знав… А навіщо ж тоді британці шорти своїм солдатам шиють? — показує очима на свої ноги у камуфльованих шортах Desert і шльопанцях. — Я навпаки, раджу своїм хлопцям роззутими побільше ходити, щоб ноги не пріли. На днях скинув баригам знайомим кілька тисяч, щоб на весь взвод такі шорти привезли, на тридцять чоловік. Може, давай я з ним на цю тему поговорю?
— Марно. Що чекати від мента, якого з Беркута вигнали? Хай біситься. Тут, на передку, він мене не вгризе. У крайньому разі задавлю і скину з терикона в кущі, на нейтральну смугу, туди до кінця війни ніхто не полізе. А як повернемося в бригаду, відчуваю, поп’є з мене крові по повній програмі.
— Не хвилюйся, ми заступимось, — підтримують хлопці.
— До речі, а що він хоч привіз цього разу?
— Все те саме: тушонка, згущене молоко, крупи й вермішель. Вода ще питна в пляшках.
— Від кашів і вермішелі уже нудить.
— Просили ж як людину: привезіть хоч кілька цибулин, моркву й картоплю, супу нема з чого зварити, про борщ узагалі мовчу.
— Хіба так важко капустину прихопити чи бурячка якогось, в їдальні гниють мішками.
— Мужики, є ідея! Завтра машина по воду їде, хай хтось один із наших зазирне на базар, купить помідорчиків, огірочків, і всього, що треба до столу.
— Домовились.
Квакі[26]
Раз на два дні з Топольків на Дзержинськ виїжджає машина по технічну воду. У порожні п’ятилітрові пляшки набираємо воду та маємо що заливати в душ, мити посуд і прати речі. Заодно в машину сідають всі, хто має справи в місті.
— Дядя, дай патрон! — клянчили місцеві дітлахи на базарі.
Я автоматично відмахувався від них лівою рукою з морозивом (права тримала Свєту) і надавав корисні поради Матільді, котрий приміряв штани і футболку. Продавщиця трапилася високопрофесійна, і тараторила більше за мене, Матільду і дітлахів разом узятих. Ходячий еталон торгівки, котра знає усе на світі.
— А Ви випадково не знаєте такого позивного «Квакі»? — вирішив я перевірити інформацію про одного знайомого з місцевих.
— Це сусіди наші, — напружилася жінка.
— Я колись разом із ним строкову службу служив, цікаво було б побачитись.
— Його минулого літа ваша армія убила, — починає схлипувати.
— Так він що, за сєпарів воював? — згадую групу Квакі «Антимайдан» в Однокласниках.
— Ні, вони просто з другом легковою машиною попід лісосмугою їхали, а український танк по них вистрілив. Тут поряд батьки торгують, можете підійти у них розпитати, якщо не вірите.
Відходимо з покупками.
— Щось мені не дуже віриться в історію про танчик, — засумнівався Матільда. — Стріляти з нього по легковику — все одно що ломом муху збивати. Вона для нього занадто мала і вертлява, снарядів доведеться багато витратити. Скоріше повірю, що з танкового кулемета розчехвостили.
— Згоден. Щось вона прибріхує. А мене особисто зачепила фраза «ваша армія». Сєпарша. Піду ще батьків провідаю, все ж таки знав мужика.
Знайшов маму Квакі. Познайомились, вона розплакалася.
— То як же все насправді сталося, він воював?
— В тім то й справа, що ні. Якби воював і загинув, і то жаль би було. Двоє дітей залишилося, дружина красуня. Його даунбасівці тягнули воювати, бо колишній спецназівець, усіма видами зброї володів, але він відмовлявся. Їздив лише, допомагав десантникам. Того вечора хтось зателефонував, і вони з другом поїхали. Куди не сказали, але знайшли їх розстріляними з автомата разом із машиною під лісосмугою. Хто це зробив, невідомо, бо зараз та територія під бойовиками.
25
Через кілька місяців штабники забрали в ротного квадрокоптер через те, що його за пів року ні разу не використали за призначенням. Віддали тому, кому він був потрібніший.