ВДОМА
Кет
Приїхав я уже нарешті додому. Зібралися родичі, засмажили шашлик. Лише сіли за стіл, дзвонить знайомий волонтер:
— Ти вже вдома? Телевізор дивився?
— Ні. А що там?
— Кет із 17-го батальйону загинула.
— Ну от, відпочив.
Шашлик у горло не лізе. Неначе й поїхав від війни, а вона не відпускає, геть і вдома знайшла. Ну вже нехай чоловіки, але не повинні молоді дівчата на війні гинути. До цього звикнути не можна. Смерть знову застала зненацька. Доки всі знайомі дома живі-здорові не будуть, повного спокою я не матиму.
Я ще не повернувся.
Заклопотаний
Дембельнувся Мотора. Дома якось згадав, що мисливська рушниця уже рік не чищена. Розібрав її на лавці у дворі, аж тут міліція:
— А що ж це Ви, громадянине, не являєтеся у райвідділ рушницю перереєстровувати? Всі строки минули. Ми ось уже конфісковувати її приїхали.
— Та я зайнятий був.
— Ну і чим, якщо не секрет?
— Людей убивав…
Зависла напружена пауза. Треба було бачити ці квадратні ментовські очі.
— Що, вояка? — здогадалися нарешті.
— Ага.
Правоохоронцям стало настільки легше, що вони тут же перереєстрували рушницю, без питань і штрафів.
Учасник
Зібрали в бібліотеці десятків зо три вояків. В урочистій обстановці вручають грамоти й схожі на медальку значки.
— Мужики, дивіться, яка у мене грамота! Тут написано, що я мужній, високопрофесійний і до купи ще й патріот. Підписи й дві печатки. А у вас є документ із печаткою, що ви патріоти? Отож!
— Ну, все! Нарвався на чорну заздрість…
— Я, якби не сидів, упав би…
— Аж сльозу видушив.
— Це що, а от у мене медаль! З одного боку — кібчик двоголову гадюку душить, а на іншому — напис «Учасник АТО».
— Мені такі самі в школі давали за змагання з тенісу, — чую голос збоку.
— Ну, не скажи. На тих було написано «І місце», «ІІ місце», а тут просто «Учасник».
— А ти що, хотів, щоб тобі видали медаль із написом «Чемпіон АТО», «І місце в АТО» чи взагалі «Переможець АТО»? Губу розкатав… Тут діє олімпійський принцип: головне не перемога, а участь.
Підсýмочок
Навряд чи хто з нормальних людей зберігає експрес-накладні з «Нової Пошти». А в мене їх цілий підсумочок. Чисті з одного боку половинки стандартного аркуша, складені вчетверо — бойовий варіант захалявної книжечки. Саме на них я записую свої окопні історії. Якщо вдається позичити на годинку ноутбук, набираю текст в електронному вигляді, а листочки палю. Тут уже рукою подати до публікації на Facebook. Наче попалив більшість, але отримуєш чергову передачу і життя підкидає щось новеньке. Або згадуєш якусь подію й бачиш її по-новому, вартою окремої оповідки. Підсумочок завжди в правій кишені. Щось надумав — дописав.
Коли мене запитують: «Навіщо ти воюєш?», я вже давно нікому й нічого не хочу доводити. Але в правій кишені завжди є кілька декларацій від передач родичів, друзів і знайомих. Значить, їм важливо те, що я тут. Як і незнайомій мені дитині з невідомої школи, котра написала: «Дякую, що ти хоробрий!» А ще думаю про моїх бойових побратимів, знайомих і не дуже вояків, поряд із якими я жив і воював, любив і ненавидів, сумував за загиблими товаришами і сміявся над живими. Я тут заради усіх них.
Кожна накладна подібна медалі. З одного боку — ті, хто воює. З іншого — ті, хто нас підтримує. Ми справді одне ціле. Нація. Якщо хтось цього не відчуває — шкода… Пояснювати марно…
Літературно-художнє видання
Дмитро Анатолійович Степаненко
окопні історії
Фронтовий щоденник
Видання 2-ге, доповнене
(українською та російською мовами)
Технічний редактор О.М. Корнілов
Коректор Ю.А. Степаненко
Комп’ютерна верстка: В.М. Ященко, І.О. Правдіна
Обкладинка Н.Г. Бондаренко, Ю.В. Тарасова
Формат 70x100/32.
Ум. др. арк. 9,6.
Замовлення № 732.
Поліграфічно-видавничий центр ТОВ «Імекс-ЛТД»
Свідоцтво про реєстрацію серія ДК № 195 від 21.09.2000.
25006, м. Кропивницький, вул. В. Панченка, 29
тел./факс (0522) 32-08-32, 32-17-05,
моб. тел.: (050) 457-24-24 — приймальня,
е-maiclass="underline" design@imex.kr.ua
