Це був десятий день нашої зміни. Повертатися не хочеться. Ближче до обіду телефонуємо Старшині:
— Нас забирати сьогодні будуть?
— Взагалі-то збиралися, але у зв’язку з масованими артобстрілами комбриг заборонив машину у вашу сторону відпускати. Трасу обстрілюють. Цілу ніч так гепало, наче між нами не тридцять кілометрів, а три поля. Кажуть, що наша Ліра якийсь спецназ накрила вночі. Мужики, ви як там? Це хоч не по вас стріляли?
— Стріляти стріляли, але по нас не влучали!
— Ну, удачі, я думаю, днів через два-три вас таки змінять.
— Ми би тут до дембеля залишилися, можете не поспішати.
— Розумію. Я б і сам там на довше завис, але ж це не від мене залежить. І ще одне, Клавіша десь на восьмому броню свою забув, заберіть її, могорич уже самі з нього зіб’єте.
— Добро. Бувай!
— Мужики, ми у вас тут ще трохи потусуємося, — уже своїм.
— Чудово, а то не встигнеш з людьми познайомитися, як їх міняють. А ви нам підходите, — зрадів Толік.
— О, завтра наш третій вояка приїжджає, Секрет укомплектований, попрошуся у відпустку, — ще більше зрадів Мамай.
Старший Розвідник розпалює вогонь
У землянці він з’явився несподівано. Зайшов, кинув бруднющого наплічника на лежанку й одразу почав розповідати про себе:
— Я Старший Розвідник. Мене як призвали, комбат погортав військовий квиток, подивився на мене і сказав: «Із твоїми знаннями і досвідом треба служити в Генштабі, тоді ми війну за три дні закінчимо». І відправив на дальній блокпост.
Я глянув на Кривбаса, по обличчю якого вже розповзалася широка посмішка. Ось хто звеселить наші сірі будні.
* * *
Зранку Старшому Розвіднику доручили розпалити вогнище.
Він поклав навхрест два цурпалки з руку завтовшки. Хлюпнув бензину. Підпалив. Бензин вигорів, дрова навіть не почорніли.
Збільшив порцію бензину. Результат аналогічний.
І так поки півторашка з бензином не спорожніла. Слідом згоріли весь папір і стратегічний запас картонних ящиків. Результату — нуль. Засмутився.
Отримав вичерпні покрокові інструкції з розпалювання «курінця», рясно пересипані словами з північнобратського лексикону.
Ватра таки розгорілася… після спалювання коробки сірників і двох запальничок.
Дитя асфальту…
Старший Розвідник носить воду
Кривбас куховарив. Оскільки Старший Розві-дник виявився непридатним для складних робіт, його відрядили по воду, щоб хоч якась користь була. Щасливий, що не припахали працювати, він підхопив порожні пластикові баклажки і поліз до каналу (вже тиждень вкритого кригою). Вчорашня ополонка майже замерзла, але дитя Інтернету це не зупинило, і він із небувалим натхненням почав пропихати п’ятилітрову пляшку в десятисантиметрову ополонку. Роздовбати її трохи ширше чи то не захотів, чи просто не здогадався. У результаті таки пропхав пляшку під лід, але в процесі боротьби вона зіжмакалась, і води у неї набралося не більш як пів літра. Покинув цю загайну справу й чкурнув на блокпост. Там біля мосту льоду немає.
Повернувся через пів години з пакетиком волонтерських яблук.
— А де вода?
Чудо спочатку зависло, а потім щиро засмутилося.
— То що мені, знову йти?
— Шуруй, бо їсти нема з чого варити.
Зітхнув і пішов знову.
Повернувся під обід, явно остограмлений. На питання про воду дуже здивувався. Попросив їсти. Запропонували їсти там, де пив. Потім пообіцяли обід в обмін на воду. Зітхнув і пошкандибав геть. Придибав увечері. Без води, звичайно. Насварили.
Добре що у нас, крім пляшок, була каструлька, і я ще зранку зачерпнув із каналу кілька літрів водички.
Старший Розвідник хазяйнує
Наступного дня завіяло, замело снігом. Слідом не забарилися серйозні морози, і одного чудового ранку наш дружний маленький колектив постав перед брудною проблемою. Нагріта на вогнищі вода при температурі –25 °C ставала ледве теплою уже через кілька хвилин і не могла прогріти кабінку літнього душу. Не помирати ж молодими — їдемо в сауну!
Лише на війні я повною мірою зрозумів, що таке сауна. Тижнями тобі на голову сиплеться глина зі стелі, руки миєш снігом, спиш одягнений і ходиш у мокрому взутті. І враз — літнє тепло, можна поскидати одяг, вимитися без поспіху й навіть випрати речі теплою водою.
Старший Розвідник лише тиждень тому був удома, отже митися йому ще рано. Залишився на господарстві (добровільно!).
Повернувшись на КПП блокпоста вже в сутінках, ми почули стурбовану історію про те, що ми (негідники!) можемо не встигнути на вечірню зміну, до якої було ще хтозна-скільки часу. Вмикаємо телефони — десятки пропущених дзвінків уже через пів години після нашого від’їзду. Воїн нервувався. Дуже. Заявляємося на Секрет: