З тих усіх фрагментів, які згадують нині, з розповідей фрагментарних і випадкових мого батька можна було б написати книгу. Мої батьки були досить активні соціалісти і ліберали, які тими справами давнього минулого мало цікавилися. Мій батько, правда, казав, що ми походимо зі старовинного сербського роду, згадував якось пращура - князя Стефана Косача, який після битви на Косовому полі з турками емігрував до Польщі, був там прийнятий “нобілітованим” (1399 р., про це можна найти в югославських енциклопедіях, також у польському біографіч. словнику (давніші видання)) і нагороджений навіть за бойову участь у війнах з татарами і турками великими посілостями в Білорусі, Литві, на Сіверщині. Ця галузь Косачів була до імператорської Росії лояльна і навіть доходила високих посад. Один Косач був губернатором у Казані чи в Сибірську, інші служили офіцерами в Петербурзі у гвардійських полках - Преображенському, Ізмайлівському, Семеновському. Якась галузь цього роду брала участь у національно-культурному відродженні Білорусі - наприклад Марія Косач у 50-х роках XIX ст. Розповідала Валентина (Косач) Болдирева у Києві, що вона ще в дитинстві застала багато портретів на Стародубщині й Новгород-Сіверщині. Ми були на Чернігівщині, у Стародубі, в 1916 році, я тоді був хворий на кір, мати моя мала контакт з Косачами тієї сім'ї, розповідала, що через їхню твердолобість з ними люто розправилися під час громадянської війни, як з держимордами-поміщиками.
Як Ви, напевно, знаєте, Драгоманови (з роду яких е Олена Пчілка, мати Лесі Українки і мого батька) були обіднілі дворяни, в них у Гадячі був дімок (навпроти замку, де Виговський підписував з поляками умову 1668 року) і невеличка посілість над Пслом. Петро Косач збудував там будинок і заснував Зелений гай, де збиралась українська літературна еліта 1905-1917рр. Косачі стосунково були багаті (сіверські, полтавські, волинські і київські). З роду Драгоманових були декабристи і "ліберали ”. Мастків купити вони не могли, Антон і Петро Антонович були лояльними чиновниками царського режиму, і тільки під впливом Олени Пчілки (Ольги Петрівни з роду Драгоманових) Петро Антонович схилився до "ліберально-українського" табору. Постійно матеріально підтримував М.Драгоманова за кордоном, його журнал (участь у київській "Громаді ").
Щодо Запруддя, то воно належало до так званого ключа посілості Косачів (чернігівських, стародубських, волинських і мглинських). Генерал Антін Косач, мабуть, за участь у приборканні польських повстань 1830- 31 і 1863рр. зміг дешево купити ковельський ключ, яким у XVI ст. володів емігрант із Москви князь Андрій Курбський. Мабуть, знаєте:
…Князь Курбский от царского гнева бежал;
С ним Васька Шибанов стремянный...
Дороден был князь, конь измученный пал...
За певні заслуги та одверті листи до царя Івана Грізного польські королі (Сигизмунд, Август і ін.) Курдському надали у володіння Ковельський ключ маєтків, тобто райони (нинішні) Вижви, Уховецька, Несухоїж, ковельської Вербки (де є могила Курдського), Любитова, Волошок, Будищ, Ратна і т.ін. Після нього ці всі посілості належали польським магнатам, які після невдалих повстань царський уряд за невелику оплату роздав українським, російським і польським поміщикаи (і чиновникам), які б виявилися лояльними в часі приборкання польської ірріденти. З цієї спадщини Курдського, наданої польськими королями, Косачам припало чимало земель, лісів і т.ін. Оскільки мій батько Микола Петрович був єдиним сином, мої тітки, як і мати їхня (Олена Пчілка, Ольга Петрівна), надали йому безконтрольну повновласність над усіма посілостями на Волині, Полтавщині і Київщині (у Києві будинок на Маріїнсько-Благовіщенській (нині Саксагапського)). З того всього залишилося небагато, бо родина була велика (“действительный статский советник ”, згодом чиновник при генерал-губернаторстві і мировий суддя, Петро Антонович був примушений позбутися багатьох посілостей (зокрема ковельського і стародубського ключів). Багато витрат треба було реалізувати з уваги на недугу доньки (Лесі Українки), яка лікувалася у Берліні, Парижі, Сан-Ремо, Єгипті, Криму і т.ін., та допомагати численним родичам, що жили за кордоном.