— Томо... Тамаро Олександрівно... за тиждень гроші будуть. Я все поверну, навіть з відсотками.
— Відсотки залиште собі на похмілля — я не лихвар. Але краще для вас, якби ви справді повернули гроші. Я виконала свою роботу, чи не так?
Сірий «їжачок» на голові у пана Стерна від напруження настовбурчився ще більше.
— Які питання!
— У мене лише одне. Чому ви не розрахувалися відразу? Є люди, у яких з фінансами кепсько. Я це розумію, такі до мене теж ходять. З ними у мене окрема розмова, але ж ви до них не належите.
— Та, бачте, річ у тім, що...
— Я бачу, у чім річ, дуже чітко. Ви хотіли «кинути» мене. Не тому, що вам забракло грошей, а так, зі спортивного інтересу. Цікаво було подивитися, що я робитиму. Подивилися?
— Так.
— І це ще тільки квіточки. Це я ще й не починала нічого робити — просто ваша жадібність потроху зводить мою допомогу нанівець. Хочете побачити, що буде далі?
Шкіра Стерна набула землистого відтінку.
— Ось, — хрипко мовив він, дістаючи портмоне з внутрішньої кишені піджака, — зараз, одну хвилиночку... Нагадайте мені, скільки я вам винен?
Тамара мовчала, з усмішкою спостерігаючи, як тремтячі пальці дістають з гаманця кілька стодоларових папірців.
— Покладіть на стіл. Добре.
Інеса, що вже зайняла своє місце, завмерла, як цілий гарем Лота, спостерігаючи за цією сценою. Василь Мойсейович послухався. Тома прошепотіла щось, зробила над купюрами якийсь знак і згребла їх у жменю, більше не звертаючи ні на кого уваги.
— Не дякую, бо це моя зарплата, — ввічливо сказала вона вже на порозі приймальні і попрямувала до відділу кадрів. Тамара чудово знала, де він знаходиться, але там їй нічим не зарадили. Літня жіночка, з лицем, видовженим і сумним, як у загнаної конячки, судячи з її енергетики, єдина порядна людина в цій шарашчиній конторі, охоче повіла, що Маргарита Козодуб звільнилася тиждень тому, за власним бажанням, а позавчора отримала розрахункові.
— Багато? — спитала Тома, бо не знала, що ще спитати, — звістка про те, що подруга таки в Києві, чомусь не принесла полегшення, а навпаки — вибила її із сідла.
— Ну... пристойно. Разом з відпускними близько тисячі доларів набігло. Якщо потрібна точна сума, спитайте в бухгалтерії.
Тобто у відпустку Рита подалася без грошей. Кіно, та й годі. Ось тільки... чоловік її любий заробляє двісті гривень, гаражі десь охороняє, тому повірити, що вони мінералізувалися виключно за його кошти, прямо скажемо, не просто.
— А ви не знаєте, чому вона звільнилася? Формулювання «за власним бажанням» залишимо кодексу законів про працю — має бути якась причина.
— Дивно все це, — погодилася жіночка, рішуче кивнувши, і тугі кучерики попелястого кольору весело застрибали в такт її руху. — Рита була якась сама не своя. Я ще зрозуміла б, якби вона знайшла кращу роботу, бо ясно, що цей паноптикум скоро вкриється мідними ночвами, так ні — нічого подібного, принаймні з її слів. Тут їй нічого не загрожувало, вона ж не матеріально відповідальна особа, диспетчер, та й усе, однак пішла... і ще сказала, що знайшла новий сенс життя, чи щось таке.
Томі це зовсім не сподобалося.
У вузькому колі друзів Маргарита славилася тим, що постійно шукала Бога — і то якогось свого, особливого, в найнесподіваніших і, як сказали б правоохоронці, не пристосованих для цього місцях. Православна за народженням, вона вперто ігнорувала своє віросповідання, у звичайну церкву майже не заходила, зате в релігійну екзотику занурювалась по самісінькі вуха, з азартом, за яким, зумій вона його сконденсувати, полювало б не одне казино. Тамара вже з ліку збилася, скільки разів і звідкіля вона витягувала Риту, пригадувала лишень, що спочатку то були кришнаїти, за ними — Біле Братство, керувала яким та ще парочка аферистів — Кривоногий чи Кривоносий, як там його прізвище, Юрій і якась Марина, котра після восьмого аборту ледь ласти не склеїла, зате коли очуняла, то раптом зрозуміла, що вона — Марія Деві Христос. З цими було особливо важко попрощатися... Ще пригадувалося щось пов’язане з вуду — і примудрилася ж подруга знайти таке на Європейському континенті! — потім кабалістика, далі якийсь сибірський пророк, засновник «нової цивілізації», як це презентувалося на дешевих афішах, котрий зачіскою і бородою стриг купони з Христа і таки був трохи відмороженим — одне слово, Сибір. Словом, у дівки в мізках мав наколотитися справжній метафізичний коктейль Молотова. Та після того, як Рита вийшла заміж, ритуальна магія домашнього вогнища забирала в неї увесь вільний час і думки про вічне, здавалося, назавжди повилітали з її гарненької голівки. Але то так тільки здавалося, бо слова кадровика означали одне — почалося знову.