Він увійшов на кухню. Дівчинка сиділа, колихала ведмедя, дивилась у вікно. Світлина, як і раніше, лежала на столі. Придивившись, Аспірин зрозумів, що змазаний молодик на знімку не має з ним нічого спільного — знайомі риси, що проступили на фото під поглядом Віскаса, були марою, самонавіянням, або — хто знає? — упевнений голос цієї маленької відьми вселив Аспірину помилкове почуття провини…
— Даремно ти так хвилюєшся, — сказала дівчинка, і далі дивлячись у вікно.
— Ходімо. — Аспірин узяв її за лікоть. Маленька тонка рука, тепла, безволоса, ледь напружилася під його пальцями.
— Я залишуся. — Вона повернула голову, але підводитись не поспішала. — Є такий закон. Під чиїм дахом проведеш першу ніч, того потім випадає триматися. Ми тепер пов’язані. І ні тобі, ні мені не порвати цей зв’язок.
— Побачимо…
Він смикнув її за руку, наміряючись відірвати від стільця й відбуксирувати в передпокій. І одразу випустив; на всю кухню пролунало глухе утробне гарчання. Аспірин розтиснув пальці, перш ніж пригадав, де чув його раніше.
— Тихо, ша-а-а… — Дівчинка притискала до себе іграшку, колихала, гладила. — Не бійся, Мишку, все буде добре…
Аспірин дивився на них хвилини три. Потім узяв із полиці почату пляшку коньяку, зі столу горня із залишками чаю і пішов у вітальню.
Він прокинувся від гуркоту грому. У сні йому приверзлося гарчання, дикі крики людей, яких розривають навпіл, гра тіней на розмальованій брудній стіні…
Він прокинувся і зрозумів, що це всього лише гроза. За вікном було сіро; фіранка не колихалася — хтось завбачливо зачинив кватирку. І горіла настільна лампа.
Аспірин лежав на дивані, обважнілий і крихкотілий, як медуза перед смертю. Поруч на журнальному столику стояла таця; Аспірин звівся на лікті, зачувши запах м’яса.
Над курячою відбивною здіймалася пара. Як трійко випнутих очей, червонілися помідори. А поруч — величезне горня кави.
— Смачного, — почулося з напівмороку. — Ти ж навіть не снідав.
— Котра година? — сипло запитав Аспірин.
— Уже скоро п’ята.
— Скільки ж я спав?
Відповіді не було. Аспірин сів, поморщився. Порожня пляшка з-під коньяку боязливо притискалася до ніжки дивана.
Він узяв виделку і ніж. Відбивна була ніжною, до міри посоленою, до міри поперченою, доволі рум’яною.
— Бачу, ти вже готова заміж, — сказав він, жуючи. — Шити-вязати, мабуть, умієш? А скільки тобі років?
Мовчання. Дівчинка сиділа, схрестивши ноги, притиснувши Мишка до грудей.
— І як звуть тебе, до речі? І де ти взяла м’ясо? Я курячих битків у холодильнику не тримаю…
— У тебе й овочів не було, — озвалася дівчинка. — І картоплі… Пішла й купила. На базарі біля метро.
— Ага, — сказав Аспірин і потягнувся за кавою. — А в аптеку по клофелін ти часом не заходила?
— В аптеку по клофелін, — повторила дівчинка, ніби оцінюючи масштабність жарту. — Навіщо? Ти й так проспав увесь день, як убитий… Це в тебе такий спосіб утекти від проблем?
Аспірин проковтнув глузування разом із величезним ковтком кави. Улюблений напій, слід завважити, був вартий хвали — сам Аспірин так не зумів би зварити.
За вікном спалахнула блискавка і майже одразу гаркнув грім. Від удару увімкнулася сигналізація залишених на подвір’ї авто. Бідолахи заревіли на різні голоси. Аспірин поклав горня на тацю.
— І що ти ще робила?
— Читала. Я тут журнали знайшла…
Аспірин підняв голову і побачив, що на килимі лежать, широко розвіявши сторінки, два числа журналу «Мачо» і три — «Люлі-Леді».
— Доктор Аспірин — це ж твій підпис? — серйозно запитала дівчинка.
Аспірин застогнав. Ліг, зручніше поправив під головою подушку.
— Я здогадалася, — сказала дівчинка. — «Сто рецептів здорового сексу», «Як познайомитися з блондинкою», «Як безболісно розпрощатися з блондинкою». ..
— Хто тебе прислав?
— Ніхто. Я сама. Бо ти мені потрібний.
— Навіщо?
— Сама я нічого не можу. Я нічого не знаю… Всього боюся…
— Я завважив, — процідив Аспірин.
— Правда. — Дівчинка зітхнула. — У мене нікого немає. Крім Мишка.
Аспірин здригнувся. Дівчинка нечутно підійшла. Взяла тацю з брудним посудом, понесла на кухню.
— Зачекай! — крикнув Аспірин їй у спину. — Як тебе все-таки звуть?
Знову грянув грім. За мить перед цим блискавка освітила темну кімнату, японський календар на стіні, корінці книжок на полицях і бліде обличчя дівчинки.