І він зачинив двері, клацнувши спочатку верхнім замком, а тоді нижнім.
З ванної виглянула Дарка:
— Проблему вирішено?
— Яку проблему, — пробурмотів Аспірин, вилазячи зі штанів, — яку, до дідька, проблему…
Підхопив вологу податливу жінку й потягнув у спальню, в купу не прибраних зранку простирадел.
ЧЕТВЕР
Він прокинувся як від ляпаса.
Годинник показував сьому. Дарка сопіла, напіввідкривши рота.
Аспірин підвівся. Обійшов квартиру. Закусивши губу, глянув у вічко…
Відчинив вхідні двері.
Олена спала на підлозі, згорнувшись клубком у ковдрі. Її лице було вкрите борозенками висохлих сліз.
— Може, приміряємо ще цю сукню? — Голос Аспірина тремтів від щедрості.
— Ні, дякую. Мені не треба.
Продавщиці, що курсували мимо стійок із дитячим одягом, поглядали на них із цікавістю. Темноволоса дама років сорока хотіла бачити мелодраму — народження нової Попелюшки. Із провінційної бідності в столичну розкіш, із бездоглядності в обійми татуся, і все їй буде по заслугах — квартира, наречений і юридична освіта. Молода фарбована блондинка віддавала перевагу кримінальним сюжетам: Аспірин в її очах був демоном-спокусником, який купує душу дитини за недорогі шмотки. На щастя, блондинку майже одразу викликали до каси, і покупці позбулися її настирливої уваги.
Доки Олена купувала панчохи, шкарпетки, білизну, Аспірин ніяковів. Потім справа дійшла до крупних покупок; при вході у відділ стояла лялька-манекен у бальній сукні з корсетом і криноліном. Аспірин глянув на ціну і вирішив, що це випробування для дірявої совісті — якраз те, що треба.
— Навіщо мені? — здивувалася Олена. — Куди я в ньому?
— Відвезеш у Первомайськ, — сказав Аспірин, усе органічніше входячи в роль. — Покажеш мамі… У школу, врешті-решт, на новорічний бал…
Темноволоса продавщиця слухала і мліла. Кутики рота в Олени піднялися:
— Ні, дякую. Мені потрібніша тепла куртка. Бо вже майже осінь, і у футболці холодно…
Намагаючись не дивитися на продавщицю, Аспірин пройшов за дівчиськом у глиб задушливого відділу, де пахло новою тканиною. Вони купили Олені осінню куртку і спортивний костюм.
— А тепер виберемо сумку, — сказав Аспірин.
— Для чого?
— Щоб речі скласти. Інакше як ти повезеш усе це в Первомайськ?
Олена нічого не сказала. Аспірин купив шкільний ранець із Вінні-Пухом і заштовхав туди куплене барахло. Олена так само мовчки закинула ранець на спину.
— До речі, — недбало завважив Аспірин, коли вони проходили повз канцелярський відділ, — тобі для школи нічого не треба? До вересня залишилося кілька тижнів, а там — перший дзвоник, усе таке… Зошити? Щоденник? Пенал?
— Я не буду ходити в школу, — сказала Олена.
— Тобто? — Аспірин украй здивувався.
— Я буду ходити в музичну. — Олена дивилася повз нього. — Мені треба вивчитися грати на скрипці. Більше мені нічого не треба.
— Так діла не буде, — сказав Аспірин і з подивом почув у своєму голосі батьківські, майже садистські нотки. — Діти повинні ходити в школу. Щодня. На півдев’ятої ранку. Ти у своєму Первомайську вчилася?
Олена мовчала. Аспірин завважив, що касирка канцелярського відділу уважно прислухається до розмови. Владним рухом узявши Олену за руку, він повів її до виходу з магазину.
У неї була м’яка безвладна долонька. Аспірин збагнув, що вперше тримає її за руку — вперше після того вечора, як привів знайду додому. Важко повірити, що минуло всього три дні.
— Уже якщо я тобі батько, — казав він, протискаючись крізь негусту юрбу, — то й відповідати за тебе повинен. Правильно? Перевіряти уроки. Ходити на збори. Карати, коли що. Такий мій батьківський обов’язок… Так що подумай: може, тобі краще повернутися в Первомайськ уже сьогодні?
Олена мовчки забралася на заднє сидіння авта.
— А тут і вокзал поруч. — Аспірин завів мотор. — Візьму тобі квиток… Дам грошей на постіль, на вечерю… То як?
— Добре б для початку пообідати, — пробурмотіла Олена.
Аспірин зітхнув, розплатився з паркувальником і вирулив зі стоянки.
П’ЯТНИЦЯ
Пізно вночі, коли сесія в «Куклабаку» втратила напругу і змінилася розслабленою туснею, до Аспірина підсів Віскас:
— Олексію, ти живий?
Аспірин увесь був цвинтар відпрацьованого адреналіну. Він вичерпав свій сьогоднішній ресурс; розмова з Віскасом була невчасною. Аспірин відкрив рота, щоб сказати йому про це, але не встиг.