20 липня (тобто в день свого народження) 1856 року Марія Вернер вийшла заміж за Юліана Кобилянського. 31 січня 1858 року в них народився син Максиміліан (Максим, Макс), 26 грудня 1859 року – син Юліан (Юлько), 17 грудня 1861 року – дочка Євгенія (Генця), 27 (у довідці про день народження записано 26) листопада 1863 року – Ольга, 8 січня 1866 року – Степан (Стефан, Стефко, Стефцьо), 16 червня 1875 року – Олександр (Сясько, Алекс), 10 червня 1877 року – Володимир (Власько).
По закінченні Сучавської гімназії Максим Кобилянський вивчав право в Чернівецькому університеті, а потім працював секретарем суду в буковинських містечках і Чернівцях. 24 червня 1886 року він одружився з чернівчанкою Анелею Грібовською, у них було дві дочки – Константина (Констанція) і Марія. Його сім'я вирізнялася москвофільськими поглядами, а під час Першої світової війни дочка Марія навіть зустрічала хлібом-сіллю російські війська в Чернівцях. У 1917 році, боячись переслідувань австрійської влади за такі симпатії, М. Кобилянський з дружиною та сім'єю Марії Бондюк (прізвище за другим чоловіком, колишнім офіцером царської армії) переїхав до Одеси. Помер він там 27 серпня 1922 року. Про останні дні життя свого батька в листі до О. Кобилянської від 20 травня 1927 року Марія писала: «Бідний батько помер в 1922 році в Одесі. Лікар вважав, що на серцеву недугу, але навряд чи це так. Він схуд так, як покійний дядько Власько, безперервно кашляв, ставав усе слабшим, аж поки спокійно не заснув навіки. Весь свій вільний час присвячував він студіям музики і залишив велику кількість композицій. Чи вони мають якусь вартість, я не знаю».
З юних років і, як видно з цитованого листа, до самої смерті М. Кобилянський дуже любив музику, грав на скрипці й сам компонував музичні твори. Щоправда, про їхню вартість сьогодні судити важко, бо вони не збереглися, але про музичну освіту брата, про гру Максима на скрипці є згадка в невеличкій рукописній книжці, названій «Спогадами», сестри письменниці Євгенії: «Кілька місяців навчався Макс гри на скрипці. Але далі продовжувати навчання йому не дано можливості, і ми вдвох грали все тільки по слуху, як два цигани». А на сторінках, які стосуються подій 1881 року, зазначено, що влітку до брата в Кімполунг приїжджав Ераст Мандичевський і вони разом із ним виконували різні музичні твори. А незабаром, за словами Євгенії, вже в Чернівцях Максим, вона і Мандичевський відповідно на скрипці, фортепіано та віолончелі «грали на двох вечорах тріо Бетховена».
Безперечно, неординарним був брат Юліан (помер 11 вересня 1922 року в Чернівцях), філолог за освітою. Відомо, що в юності він разом з Ольгою та Євгенією також брав участь у концертах і виставах у Кімполунзі. Як і Максим, під час навчання в Чернівецькому університеті привозив молодшим братам і сестрам книги, по змозі передавав їм свої знання. Пізніше був професором гімназій у Коломиї та Чернівцях, одним із перших в Україні почав працювати над латинсько-українськими та грецько-українськими словниками, є автором унікальних наукових статей, підручників, «Латинсько-українського словаря» (660 сторінок), який і досі становить цінність для фахівців. За укладання цього словника Ю. Кобилянський став кавалером ордена Франца-Йосифа. Про нього як про відомого лексикографа мовиться в ряді енциклопедичних видань.
26 липня 1892 року Ю. Кобилянський одружився із спольщеною італійкою Ізабеллою фон Ферро, батьки якої – збіднілі поміщики – мали садибу в селі Мігученах (тепер село Михайлівка Глибоцького району Чернівецької області), що межує з Димкою. Там часто перебувала О. Кобилянська, письменниця дуже любила ходити туди пішки через поля. На початку століття Юліан збудував у Чернівцях на вулиці Балті-Нестора, 11 (нині будинок № 43 на вулиці Олега Ольжича) власний дім. У ньому протягом 1920—1925 років жила О. Кобилянська.
Сестра Євгенія так само, як і Ольга, змушена була обмежитися початковою освітою, упродовж 5 років навчалася в конвінкті (приватна школа) «однієї польської пані», про яку писала так: «Навчила мене читати і писати по-польськи, а також по-німецьки, залишилися у мене і уривчасті знання з французької мови. Коротко кажучи, навчила мене дуже мало. Батько протягом 5 років платив їй шалені гроші, а я залишилася з тим самим розумом, який був у мене на початку». Тож згодом довелося поповнювати знання самотужки. Вона багато читала, про що, зокрема, свідчить досить великий за обсягом блокнот, де записані назви прочитаних у 1880-х роках творів різних авторів. Тут і Діккенс, і Золя, і Гюго, і Шпільгаген, і Жорж Санд, і Дюма, і багато інших письменників.