Ну так, ось він — коло вікна. Тінь на фоні вікна. Гостя — а це була стовідсотково дівчина, худорлява, мініатюрна навіть, тендітна… — стояла спиною до Олі і, не криючись, тицяла по сенсорному вікну, передивляючись якісь загальнодоступні Олині файли на кшталт демонстративних відео та голографічних знімків.
— Приві-іт! — протягла несподівана гостя досить неприємним надтріснутим голоском, до всього — той голосок противно дрижав, і повернулась.
На тлі вікна її було б не розгледіти, але Оля вже ввімкнула од гріха подалі присмеркове бачення — у неї була одна військова прога для тонкого та швидкісного налаштування візиру, вона користувалась нею ще з юності. Ну — дівка як дівка, середнього зросту, худюща, трохи кирпата, бліда і зеленоока, світло-русе волосся заплетене шпилькою-змійкою в не надто охайний пучок… Якась рожевувата туніка з величезними розрізами та чорні панчішки, елегантні туфельки… либонь, дорогущі. На шиї — ланцюжок з ID-карткою. Ніякої зброї, ніяких небезпечних імплантів, наче нічого такого. От тільки…
— Як ви зайшли? — спокійно спитала Оля, хоч уже чудово знала, як незнайомка зайшла.
— Отак.
Знов цей надтріснутись тремтливий голосок!..
Незнайомка потрусила карткою і приглушено засміялась, якось дрібно смикнувшись усім тілом, наче аж задрижала, а сміх перейшов у ледь чутне шипіння і врешті затих.
Олі все вже було в цілому зрозуміло…
— Це не ваша картка, — так само спокійно мовила Оля. — Хто ви така?
— Познайомимось? — нарозспів протягла незнайомка і, зовсім не до ладу засміявшись, простягла до Олі тонку ручку — та дрібно, ледь помітно без Олиних налаштувань, дрижала.
«Ти, мабуть, думаєш, що ти страх яка розумна? — подумала Оля. — Ну нехай…»
Вона потисла незнайомці руку. Блоки Skytek стояли, як взвод поліцейських, але Оля тупо обійшла їх адміном і скопіювала параметричний образ.
— Мар’ям, — криво всміхнулась гостя. — А тебе я знаю, як звати.
Спроба злому захисту, — мелькнуло в Олі перед очима.
«А, отак? — засміялась подумки Оля. — Ну-ну»
І пустила ботів. А руткіт підвісила в режимі завантаження — хай думає, що зламала, теля…
— Негайно покиньте кімнату, — знов спокійно сказала Оля, дивлячись в очі незнайомці. — Інакше я викликаю охорону.
Гостя так і тримала Олину руку. А потім її обличчя різко і неприємно покривило, вона ледве-ледве смикнула тією рукою. Ледве-ледве. Потім вона, вирячивши очі, зиркнула на ту свою руку.
— Що, не слухається? — співчутливо проказала Оля, так і дивлячись незнайомці в очі. — Думала, як у крутому дрімі, тільки раз — і біотехнічні кості затріщать, ага?
І жалісливо всміхнулась.
— Що ти… — пробурмотіла, трясучись, гостя, а потім навіжено скрикнула: — Сучка!
І замахнулась іншою рукою. Та рука так і спинилась у тому замаху, а пасмо русого волосся впало гості на очі.
Оля мляво хихикнула.
— Скажи, — мовила вона, — чим ти думала, коли ішла чубитися з криптографом Skytek на зарплаті?
— Напполоч, я теппе здам. Тепе посадять, шльондро!.. — нерозбірливо бурмотіла дівчинка, бо губи у неї також тепер не надто добре рухались.
Оля натомість лагідно вивільнила свою руку і обережно, навіть турботливо поправила рукав туніки на зап’ясті дівчинки, тоді легким рухом прибрала їй пасмо з очей.
— За що? — засміялась. — Використання підробних документів, проникнення в чуже помешкання, агресія проти співробітника Skytek при виконанні…
— Та ти хоч знаєш, хто я?! — чи то просичала, чи то тонко проверещала дівчинка.
— Тепер знаю.
— Я тебе знищу!
— …Погрози співробітнику Skytek при виконанні…
— Відпусти мене негайно!
— О, ні… — Оля крутнула головою і, оминувши Мар’ям, підійшла до вікна, вгляділась у сутінки.
Та ж так і стояла в тій же позі посеред кімнати.
— … Ми вчинимо ось як — я автоматом виведу тебе звідси. З гуртожитку тобто. Там автомат деактивується, і деактивуються мої боти. Після цього — живи як знаєш, я не вламаю про це нікому, ми забудемо цей інцидент, і ти живи як знаєш, лише одне — ти забуваєш про моє існування і залишаєш мене в спокої, — Оля одвернулась од вікна, — і його також — людина має право вирішувати свою долю.
— Він розказував…? — верескнула юнка. — Розказував тобі про нас?
— Дана інформація тебе не стосується, — байдуже кинула Оля і повернулась знов до вікна. — Від тебе вимагається сказати «так», і інцидент буде вичерпано.