Вона ще раз зиркнула на синтезовану нею карту. Небраска-дельта, Олд Небраска, Космодром Омаха, Волт Сіті. Небраска-дельта, Олд Небраска, Космодром Омаха, Волт Сіті…
Її роздуми перервала чергова передача від Асланоглу.
— Міс Рушді, ваші замовляння подіяли, — озвалась капітан в Олиній голові. — Я навіть дивуюсь… Термінал ожив, і тут знайшлись цікавинки.
Оля легенько всміхнулась — капітан навіть не уявляла, які цікавинки були вже на першому терміналі…
— Окрім цього… — капітан на хвилю примовкла, — зонди продовжують вичищати нарости, і в глибині шахти ми наткнулись на… ще одну річ.
— Труп? — спитала Оля вголос.
— Власне… так, — Асланоглу помовчала. — Звідки ви знаєте?
Оля неуважно махнула руками.
— Послухайте… Не чіпайте тіла. Зовсім не чіпайте. Обійдіть його, а краще обріжте по контуру і зафіксуйте аерозолем з аптечки — накладіть ще кілька шарів поверх, це просто… Головне — не відчищайте його від грибка і не зачепіть ненароком — тіло потрібне мені максимально неушкодженим.
— Навіщо?
— Я спробую злити з нього те, що не вдалося піратам, неважливо, робіть як я кажу!..
Оля ще раз махнула руками, дещо нетерпляче.
Асланоглу якось дивно гмикнула, а потім пробубоніла:
— Власне, я хотіла… Чорт, звідки вам це відомо? Я якраз хотіла вам сказати, що зонди виявили на тілі сліди хірургічного втручання…
— «Крюки», це «крюки» — її трепанували «крюком», облиште, це неважливо…
Десантники дещо розгублено вилупились на Олині хаотичні помахи рук.
— Звідки ви знаєте, що це ВОНА?? — голос Асланоглу істерично тріснув.
— Боюсь, я навіть знаю її ім’я, — зітхнула Оля і знов виставила перед собою руки. — Робіть, як я кажу, потім поясню. І скиньте мені дані з іншого терміналу.
Десантники позирали на Олю так само здивовано, а вона й не зважала — знов поринула у свої роздуми…
«Значить, от ми і познайомились, міс Нолан, — подумала вона. — Хто б ви не були…».
Власне — хто вона така, було в принципі ясно. Якась нишпорка, що розвідувала планету. Що конкретно вона винюхувала, нині було не суттєво, можливо, лише розробки General Biology столітньої давнини, можливо — щось більше…
Ясно було от що — труп у ліфтовій шахті пояснював цілу купу речей. Він пояснював, що Нолан не була контрабандистом і не була з ними пов’язана. Він пояснював, що, вірогідніше за все, вона не мала стосунку й до космодрому. І вже ж точно — вона не використовувала термінал на вахті покинутих казарм задля збереження даних зі своїх розвідок. Все було простіше — термінал використовували пірати. І використовували вони його задля того, аби «злити» інформацію з самої міс Нолан, просто з її головного мозку.
Вони взяли «крюк» і вп’яли його їй у потилицю, закомутувавши на найближчий термінал — от як це було.
З «крюком» було зовсім просто — це не могло бути нічого, окрім «крюка». Цим пояснювалась значна втрата даних, цим пояснювався сам характер фрагментації. Пташечки і карти Лагуни — це перше, що пішло в «крюк», решта просто покрешилась, от як це було.
Значить, міс Нолан рознюхувала тут щось і потрапила в лапи контрабандистів — ймовірніше за все, саме так і було. Причому, і це важливо, вона потрапила в їх лапи несподівано, і вони уявлення не мали, хто вона така. Цим пояснювались хаотичний характер бекапу та його вельми скромний результат.
А ще оце все варварство з «крюками», беззаперечно, вказувало на фракційну приналежність контрабандистів. Чому саме? Дуже просто — які нелегали можуть бути наскільки криворукі, щоб користуватись «крюками» для злиття інфи з органічного носія? Правильно — ті, які не мають власних криптографів. Простіше кажучи — ті, які не мають тісних контактів з граймерами. А хто такі граймери? Правильно, в дев’яносто дев’яти випадків зі ста граймери — це організована злочинність. А хто у нас не дружить з організованою злочинністю? Правильно — гуманісти. Наші чистенькі й благородні борці за свободу людства.
В принципі, все правильно, все так і є… Гуманісти мають найширший доступ до міжзоряного транспорту — їхні ватажки походять з еліти, із сімей скоробагатьок або навіть «ідейних» чинуш, і для них зовсім не проблема намутити для нелегалів чи човники з галактичними рушіями, чи навіть щось серйозніше… В принципі, більшість «віддалених» оборудок завше так чи інакше і провертається у співпраці з гуманістами. Оля свого часу сама з ними співпрацювала від імені тата. Смоленське підпілля, ясна річ, сиділо у своїй резервації, проте інколи потребувалось або щось продати, або замовити щось ексклюзивне… Тоді виходили або на місцевих «цивілів» або ж на повстанців. Повстанці були надійнішими партнерами. «Цивіли» ж були «лошнею», хоч і першокласно оснащеною… Але повстанцям врешті також доводилось співпрацювати з «цивілами», хоча в останні роки у них почали з’являтись і власні човники…