— Хвилі лагідно плещуть об береги рік,
Вони плещуть, а над ними зеленіють гаї,
Хижі марніють у луках
І догорає день…
Бух! Бух!
Тоді зробилось так, що, танцюючи, кожна з жінок понесла од свого мужа, і поки рахи гупали в барабани — народила дитину. Рахи взяли тих дітей і розселили на землі їхніх родів, а їхніх матерів та батьків одділили од них. Потому рахи вирили у землі яму і, встеливши її листям кокосової пальми, вклали туди матерів та батьків і закидали їх землею. І били в барабани, приговорюючи:
— Хвилі лагідно плещуть об береги рік,
Вони плещуть, а над ними зеленіють гаї,
Хижі марніють у присмерках, стигнуть плоди,
Та ще смачніша риба, зловлена до вечері,
Спить мати,
Спить отець.
Спить мати,
Спить отець.
Бух! Бух!
Так рахи співали і били в свої барабани три дні. А на четвертий вони відкопали землю, щоб подивитись на людей, і побачили, що ті згнили та смердять. Так між людей і з’явилась смерть.
VI.
УКАШІ
Рахи розселили перші роди по їх угіддях. Нокалі вони поселили в луках безмежних, Ішаї — поблизу гірських хребтів, Плямистоногих — поблизу гори Амарат, де ще тліють підземні вогні, Синів вітру — на узбережжі, Плакальниць — в лісах та заплавах країни Мані, Янди — в непролазних хащах, Паїма — на атолах та островах, а Укаші — в гущі смердючих мертвецьких боліт. Укаші — найгірші серед людей. Вони вигадали смертельні чари, нападали на інші селення та їли людей, а також від них повелись атані.
VII.
АТАНІ
Атані — людинововки. Їхня мати породила їх в одному з боліт за селенням Аї. У цьому селенні був лише один мешканець. Це була дівчина. Більше ніхто там не жив. Якось ця дівчина понесла. Потім прийшов час народжувати, і вона народила двох дітей — хлопчика та дівчинку. Вони швидко виросли і стали великими та сильними. Мати навчила їх володіти списом та влучно метати його.
— Ви будете такими сильними, що нікого не злякаєтесь, — сказала вона їм.
— А з ким же нам битись? — спитали її діти.
Вони хотіли якнайшвидше випробувати свою силу.
— Тут поблизу нікого немає, але там, за лісами, є селення — підіть туди і знайдіть кого-небудь.
Діти взяли зброю і відправилися в дорогу. Коли вони йшли густими лісами, то вгледіли на дереві двох людей. Діти підбігли до дерева і струсили тих людей, а тоді проткнули їх списами. Діти взяли їхні мертві тіла за ноги і приволочили до матері. Там вони їх зварили та з’їли. Потім мати звеліла дітям зробити величезний барабан зі ствола дерева. Коли барабан був готовий, то діти так забухкали в нього, що гуркіт було чутно за морем та за лісами. На той гуркіт збіглося багацько людей. Мати ж веліла дітям сховатись та віднести з собою барабан. Люди забігли в хижу і спитали жінку:
— Хто тут бив у барабан?
— Я не знаю, в селенні нікого немає.
І тут діти вискочили зі своєї схованки — накинулись на прибулих та закололи їх списами. А потім також зварили та з’їли. Невдовзі вони знов що було сили забили у свій барабан. Цього разу на гуркіт зійшлося чимало людей з-за моря.
— Хто тут бив у барабан?
— Я не знаю, тут нікого немає.
Тоді один із чужоземців запропонував:
— Дозволь нам піти до лісу, я думаю, вони сховались там.
У лісі діти також напали на людей, але тих було багато, і вони їх спіймали.
— Хто їх батько? — спитали чужоземці у жінки.
— У них немає батька — я народила їх сама.
— Ти брешеш!
І в ту ж мить діти обернулись на потворних волохатих чудовиськ із кігтястими лапами та вовчими мордами. Вони порвали чужоземців і дременули в ліси. Чужоземці гнались за ними лісами, але звіролюди сховались між капищ рахів, і люди побоялися за ними йти. Там, у туманних лісах на безлюдних узгір’ях, брат та сестра жили як муж із жоною, і від них повелись атані, нічні чудовиська. Вони приносили рахам жертви, і ті їх не чіпали. А їхня мати так довго плакала за ними, що обернулась на бридку ропуху. Вона й донині живе в болотистих лісах і плаче.