/configuration_file/
[ ENABLE / DISABLE]
…
— Навіщо?
— Установіть.
— Добре… — капітан помовчала, а тоді знов сполошилась і заговорила якось роздратовано. — Слухайте, Ольго, я думала, що ці файли проллють якесь світло хоча б на тутешню діяльність корпорації, але це все якась нісенітниця, і я тепер навіть не знаю, із чого почати пошуки, не кажучи про цих піратів…
— Ні до чого, — мляво одізвалась Оля.
Вона криво морщилась, обдумуючи своє…
— Що?
— Вам нічого не треба шукати.
— Чому?
— Вони пролили.
— Що?? Чорт… — Асланоглу злісно видихнула, тоді, здавалось, узяла себе в руки. — Говоріть, будь ласка, чіткіше.
Оля випрямилась у своїй капсулі.
— Мем, розкопайте склад і ідентифікуйте його вміст — це все, що залишилось.
— Тобто «все, що залишилось»?
— Сегмент площини.
— Чого?
— Останній сегмент площини — ми її майже деконструювали.
— Я вас не розумію.
- І не треба, — понуро видихнула Оля і, від’єднавшись, відкинулась у капсулі.
Тепер їй було ясно, що площин насправді дві. Не так, як вона думала спочатку — гул, рожеві капці та браслет, ціль польоту, секретний полігон корпорації, пірати… Не так, треба було інакше, треба було одразу відділити ці дві площини одна від одної та відповідним чином масштабувати. Ось є гул, рожеві капці та браслет, а ось — секретний полігон та пірати. Ось вони лежать одна напроти одної, ці дві площини, причому одна з них гігантська, як гіперструна крізь половину галактики, а друга малесенька, як п’ятачок століття тому розбомбленого космодрому на покинутій, богом забутій планеті-полігоні. Що ж тоді таке «ціль польоту»? «Ціль польоту», Олю, це перемичка — от що це таке. Це дифузійна присоска, що поєднує дві площини.
Чи є інші подібні присоски? Імовірно, є. Одною з них може бути дамп та сверблячка піратського крекера. Оля була упевнена в тому, що аби пірат мав ліцензований інтерфейс (а не… що там за саморобка у нього була встановлена?), то замість сверблячки підхопив би АНАЛОГІЧНИЙ розсинхрон. Причому, і це вкрай важливо, оця його сверблячка була поки що позиційно найвищим випадком розсинхрону, ба більше того — позиційно найвищим присоском.
Щось там сталось рік-два тому, і поки Оля, ясна річ, уявлення не мала, що. Але якщо б це все був дрім, то пояснення було б простим: пірати якимось чином активували каталізатор гулу (що б це не було), і він задіяв експансію та проламався сюди. Але, по-перше, це не дрім, а по-друге — такі висновки вкрай передчасні. Треба було їх негайно чимось обґрунтувати, інакше Оля ризикувала з головою втонути у клятій трясовині власних домислів…
Ну, припустімо, пірати активували щось. Що це могло бути? Дані з відновлених терміналів практично повністю пояснили Олі і призначення полігону, і тутешні експерименти General Biology. І вона зараз була готова заприсягтися, що на полігоні не вивчали і не розробляли нічого такого, що могло б якимось чином вплинути на гіперструну довжиною в півгалактики…
Оля скрушно зітхнула і поморщилась.
«Боже, — подумала вона, — якими ж врешті дурницями вони тут займались!»
Оце тобі і вся секретність, і весь полігон, і всі нереальні мільярди від Пентагону, і всі військові флоти на орбіті… Навіщо? Навіщо в розпал війни займатися такою сущою нісенітницею на ТАКОМУ об’єкті? Коли у росіян вже були надсвітлові ракетні комплекси, нейтронні установки, суперзорельоти, креш… А вони сиділи тут табунами і копирсалися в якійсь євгеніці, в якійсь… У якомусь, хай хоч і триста раз забороненому, резервному копіюванні? Та тю…
І, виходячи з цього всього, — на біса сюди приперлись росіяни? Причому — з ледь не найбільш грізним та боєздатним зі своїх угрупувань… Все було як у тумані — файли з терміналів вичерпно пояснювали цілу купу всього, але тут же породжували все нові й нові питання. Туман заважав дихати, а ноги вгрузали в трясовину. Гул, гул…
Асланоглу прислала Олі скани відкопаного зондами технічного бокса під ліфтовою секцією. Оля одразу ж впізнала на них те, що й очікувала побачити — «льодовики». Продовгуваті й тоненькі квадратики контейнерів з надщільним носієм усередині. Допотопна піратська «приблуда»…
— Слухайте, — нерішуче озвалась Асланоглу, — от у оцій переписці сказано щось про зараження, то… — вона повела далі, затинаючись, — я подумала, що це, можливо, має стосунок до отих нано-вірусів… котрі, імовірно, розробляли тут у часи війни, і…
— Не має, — озвалась Оля, так само криво морщачись і обдумуючи своє. — Тут розробляли не віруси.