Оля вимкнула сушилку і забрала кухлик — у ньому бовталась в’язка вицвіла рідина бордового кольору. Вона ретельно промила кавоварку і кілька разів процідила крізь неї той розчин, відфільтрувавши мертвих ботів. Умови не лабораторні — тут вже як вийде… Прозорий фізичний розчин вона затим залила в ванночку стереопринтера і деякий час дивилась на той в’язкий прозорий захолод. Потім її знудило, і вона відригнула в ванночку грудку відразливої зеленуватої слизі. Вона встала і взяла з сейфа системний блок і окуляр, нашвидкуруч змонтувала з них примітивний випалювач і підключилась відкритою долонею до материнської плати системного блоку. Направила лазерний окуляр на ванночку — почала кристалізувати органіку в ванночці в більш-менш чіткі структури, заготовлені годину тому.
«Бомбочка» Mass-атаки була готова хвилин через двадцять. Ніби непогано виглядає, хоча вона й не великий спеціаліст — знала, як вони робляться, від повстанців, а сама майже не користувалась, не було потреби. Ну нехай. Мутний квадратний льодяник «бомбочки» вона поклала на підвіконня, а сама почала вдягатись.
Вдягла сірі спецівочні штанці з крикливою емблемою «Voskhod. Net» на обох колінах, їхню ж надцупку майку, здатну в принципі витримати навіть удар імпульсного ножа або чого подібного. На майку вона натягла маминого в’язаного светра, сховала під нього ланцюжок з ID- карткою Skytek і взула спортивні кросівки зі «стрибучими» протекторами. Одягшись, вона підійшла до вікна, взяла в руки льодяник, закинула до рота і ковтнула. Потім піднялась ліфтом на дах кампусу і чекала там на таксі.
Таксі прилетіло рівно о 19:30. Вона сіла в салон і, вимкнувши автопілот, злетіла, направилась в парк, самостійно кермуючи. Вже над парком Оля пригальмувала і зависла, зняла з шиї ланцюжок із картою і піднесла до панелі дисплеїв. Головний панорамний дисплей мигнув зеленим, підтверджуючи її надзвичайний доступ. Вона задала бортовому комп’ютерові параметри Мар’ям і зробила два кола над парком. Пошукові відеокамери для розпізнання клієнтів зафіксували худорляву русокосу дівчину в матовій напівпрозорій сукні неподалік від громадської стоянки — вона там байдуже тинялась коло лавок. Оля просто з таксі відправила оте відео в екстрену службу Skytek і, повільно знизившись, припаркувалась на тій громадській стоянці.
Потім вона ще посиділа в салоні з хвильку і, раптово зігнувшись в три погибелі, відригнула мутний квадратний льодяник, подивилась на нього — обслинений, він так і лежав у неї на долоні. Датчики в салоні таксі могли в принципі запеленгувати бомбу — хтозна, як тут, у Мюнхені, в Смоленську б точно запеленгували. Але тепер, під профілем адміна Skytek, салон мовчав. Оля з розмаху ляснула долонею по головному дисплею, приліпивши до нього льодяник — льодяник засичав і почав плавитись, розтікатись по дисплею, та все ж, ясна річ, не надто швидко. Оля, так і сидячи, зігнула праву ногу в коліні і з силою вгатила підошвою по льодянику — раз і ще раз. Той врешті розтікся на весь дисплей і просочився крізь нього. Оля зітхнула і вийшла з салону, двері таксі, опустившись закрились знов.
Вона рушила по зжовклій травиці парку, тоді пішла алейкою і скоро наблизилась до Мар’ям — та сиділа на лавці, нахиливши голову, немовби куняючи.
— Приві-іт! — противно протягла вона, піднявши погляд.
— Чого ти хочеш? — просто спитала Оля.
— Розібратись з нашою мале-е-есенькою проблемою.
Знов цей нестерпний надтріснутий сміх!
Мар’ям встала і пригладила своє розпущене волосся.
Оля знов зітхнула.
— У мене з тобою немає ніяких проблем — ні малих, ні великих. Кажи, що ти хотіла, інакше я викличу поліцію.
- І ти справді думаєш, що вона мені щось зробить?! — істерично верескнула Мар’ям. — Чи, може, хочеш…
Вона нахилилась до Ольги і та гидливо відсторонилась.
— …Щоб та твоя злидота померла, га?
Мар’ям якось дивно, екстатично затряслась усім тілом.
— А може, хочеш, щоб вони не просто померли?