— Не знаю. Це важко описати, — він задумався. — Ти немов бачила мене наскрізь, от.
— Господи, досить тобі — ти тоді підійшов, щось буркнув своїй знайомій і…
— Ні-ні-ні! — він запротестував. — Це було так не схоже на все навкруг. На той парк, і тих дівчат з тобою, і мегаполіс за вашими спинами. Твій погляд. Він був чимось геть інакшим, нетутешнім, чужим…
— Ну…
— Думай як знаєш, — він махнув рукою і м’яко всміхнувся.
— Я тебе люблю, — прошепотіла вона і торкнулась губами його щоки.
А він поцілував їй волосся.
І тоді вона спитала:
— Ну добре, і що… На що це було схоже? Тобто — ЦЕЙ погляд. Який він був? Я дійсно не…
— Як у вовченяти.
— Що-о? — вона відхилилась, усміхаючись.
— Як у вовченяти, — повторив він. — Голодного, дикого вовченяти. Посеред усіх цих людей.
— Шпилька, — мовила Оля, так і зиркаючи в дзеркало.
Шафа зліва від неї тьмяно мигнула, і вона простягла туди руку. Каштанова змійка шпильки обвилась вкруг її зап’ястя і поповзла по пальцях.
— Хвіст. Не дуже високо…
Оля зсадила змійку на своє волосся, і та вмить заплела його в хвіст.
— Ну…
Вона ще зиркнула на себе в дзеркало. Погляд поглядом, а от решта…
Насправді — їй подобався її вигляд. Тобто — вона не вважала себе бозна-якою красивою, але нічого не хотіла в собі міняти. Геть нічого. З особистим інтерфейсом Skytek — найбажанішою річчю в світі — вона в принципі могла як завгодно змінити свою зовнішність. Але просто не хотіла. Спочатку ще думала трошки, непомітно дещо підкорегувати (наприклад, підборіддя — о, як же воно її бісило в юності!), але потім… Потім Макс якось сказав їй, що вона невимовно прекрасна. І вона в цілому заспокоїлась.
Звеселившись цим спогадом, вона крутнулась на одній нозі і рушила в коридор — двері каюти роз’їхались перед нею.
— Макс… — сказала вона про себе і прикусила губу. — Треба буде записати для Макса повідомлення. Одразу як вийдемо зі стрибка. Не забути! — труснула вона головою.
Пам’ятку збережено, — мигнув інтерфейс перед її взором.
Коридор розцвітав різнобарв’ям кольорів — бокові стіни були суцільними інфопанелями, по них урізнобіч пливла реклама Skytek і дочірніх компаній, General Biology, Soft Dreams Ltd., Embraer, Okinawa Inc., та, звичайно ж, — British Technology. Окрім цього — новини різних ступенів актуальності, дороговкази, різноманітні тупенькі мотивуючі ролики… Інфопанелі були, ясна річ, інтегровані до систем корабля і намагались потроху підлаштуватись під конкретного перехожого — коли Ольга вийшла в коридор, то одразу ж помітила декілька реклам інноваційної лінійки дрімів від Skytek Arts, найбільшої студії-розробника корпорації, а також інформативний дороговказ до шостого рівня, де й розташовувались каюти десантників.
Можна було, звичайно, поїхати ліфтом. Але… Насправді — вона ніяк не могла навтішатись фізичними можливостями свого інтерфейсу. От хоча б узяти параметри просторової орієнтації… Така координація рухів, швидкість реакції — цього геть неможливо було досягти на тому піратському софті, яким Оля користувалась за життя! А там же були навіть ерзаци військового програмного забезпечення, Олі самій траплялось розробляти, а частіше — оптимізувати подібні зразки, ними послуговувались як повстанці, так і організована злочинність. Але то все дитячі забавки в порівнянні з можливостями ліцензії!
Крокуючи коридором, вона плавно перейшла на біг і… Легко, пружно відштовхнулась від підлоги, перевернулась у польоті вниз головою і ривком відштовхнулась ногами вже від стелі, виставила ліву руку і м’яко приземлилась на неї — покотилась колесом по підлозі. Одна долоня — за нею інша, самими кінчиками пальців… Одна підошва, інша — ледь торкаючись… Вона востаннє відштовхнулась обома ногами від підлоги і, зігнувши коліна, в польоті обхопила їх руками, перекрутилась через голову і приземлилась на ноги, наче так і треба. Кайф!
Коридор спускався вниз, і Оля так і по бігла по ньому підтюпцем. Потім спинилась. «Це ж і офіцери могли бачити мої викрутаси по відео, — дійшло раптом до неї. — чи Асланоглу… або й сам командор! Незручно вийшло, гм…». Але врешті вона струснула головою і рушила далі.
«Прямо там — дивина! — думала вона собі. — Може, я цей… Відпрацьовую фізичні нормативи, от. Я ж не військова на відміну від всіх них — тижневі курси не враховуються. А треба тримати марку».
«На те спортзал є», — зауважила одна з її в’їдливих субособистостей, але Оля на те не звернула особливої уваги.