І тут одразу ж перед її байдужим поглядом, що розглядав саме контекстну рекламу на стінах, виникло віконце текстового чату:
Sr. Michman Ramos:
Привіт! Уже виспалась?
/анімоване дівча позіхає і протирає очі, надувшись, вилазить із ліжечка/
Ольга всміхнулась — Мануела, строго кажучи — старший мічман Мануела Рамос була тут пілотом десантно-бойового човника E-9 Osprey і ледь не єдиною людиною, котру Ольга могла б поки що назвати тут приятелем. Мануела подобалась Ользі тим, що, на відміну від більшості людей, її цікавило ще щось, окрім дрімів — вона була фанатом своєї справи. Маневрені бої в космічному просторі та атмосферах планет, фігури вищого пілотажу, карколомні розвідувальні, пошукові та десантні операції — ось чим жила ця дівчина! Це й стало поштовхом для їхнього ближчого знайомства.
Коли Ольга в плановому порядку консультувала екіпаж перед вильотом, то Мануела збалакалась із нею щодо історичних дрімів, виявилось, що льотчиця, окрім зависання в нескінченних військових симуляторах, полюбляє також детально розбирати реальні сутички та битви минулого, по своїй спеціальності, звичайно. Тож Ольга і скинула їй кілька цікавих авторських збірок на цю тему — в основному все те стосувалось цікавої самій Ользі російської історії. І, на диво, ці її дріми не на жарт захопили льотчицю.
На другий день, коли вони вже бовтались десь у межах Поясу Койпера, а Оля впорядковувала свою каюту, старший мічман ввірвалась до неї як ошпарена.
— Міс Рушді… мем.
Вона нерішуче спинилась у дверях і раптом витяглась, як по команді «струнко».
— Лейтенанте Рушді, мем, дозвольте звернутись!
Ольга ніяково розсміялась і замахала руками.
— Ось… облиште цю нісенітницю, — мовила вона, так і всміхаючись. — Я навіть не військова, і… перестаньте. Заходьте, будь ласка.
Мічман зайшла, і вони врешті розговорились.
— Ваш дрім… Що ви мені дали учора — це щось неймовірне!
— Який саме?
— Ну…
Мануела заломила руки і почала ходити по кімнаті туди-сюди — захоплена спогадами, вона, видно, і геть забула про острах та субординацію.
— … З тих історичних. Про Другу світову! Я була пілотом, пілотом радянського винищувача…
Мічман енергійно замахала руками і підійшла до Ольги.
— … і там мене збивають. Над окупованою територією! Два дні я мала пробиратись до своїх, а там болота, суцільна болотиста місцевість, і осінь, холод, скажений вітрюга, так! Гнилі болота, і всі ці миршаві села, танкові колони по розбитих дорогах, мряка… а у мене із їжі одна нещасна шоколадка — така гірка! — а зі зброї — вогнепальний пістолет! А ще я вивихнула ногу при стрибку з парашутом, я злазила із сосни і… довелось перерізати стропи багнет-ножем! А ці туманні світання над болотами, цей серпанок — така деталізація, просто шик! Це ваш, ваш дрім? Як вам це вдалося?!
Оля ніяково повела плечем.
— Це не мій дрім, я не розробник, — вона розвела руками. — Я маю певний досвід в оптимізації софту, але я не дрімер, вже ж вибачте, це не мій хліб.
— Але… — мічман задумалась. — Знаєте, я просто подумала: це про місця звідки ви родом, так?..
— Ну, я не зовсім звідти родом, але так, це близько, — пояснила Оля. — Одначе це не мій дрім, хоча його й розробили мої земляки, здається, так. Знаєте, я не все ще там дивилась, але пригадую, що там була лінійка авторських сюжеток про Другу світову на території тодішньої Росії. Напевне, вам трапився саме такий.
Вона приязно всміхнулась.
— Це просто вражаюче! — видихнула льотчиця. — Де ви їх берете?
Ольга зітхнула і простягла Мануелі руку:
— Оля.
Та потисла.
- І, думаю, не буде страшним порушенням, якщо ми перейдемо на ти, правда ж?
Та всміхнулась.
Sec. Lieutenant Rushdie:
/анімоване дівча вилізло з ліжечка і глузливо показує язика в об’єктив відефону/
Sr. Michman Ramos:
У мене просто відпадні новини!
Sec. Lieutenant Rushdie:
/анімоване дівча поставило руки в боки і нетерпляче тупає ніжкою, явно чогось чекаючи/
Sr. Michman Ramos:
Можеш зайти просто зараз?
У мене тут Семі з навігаційного, і тільки-но таке розказав…