Нороконь же слідом у Болотня вдарив,
Всадив спис у груди важкий – і упав він,
Смерть його поняла, душа з тіла вийшла.
Свеклоїд же в серце вдарив Горшколаза
(Аж Бігун злякався і щез в очереті),
Хлібоїд у пузо Голосника вдарив,
І той упав ниццю – пішла душа дарма.
Стасолюб побачив, що Голосник помер,
Нороконя круглим каменем улущив
В потилицю ззаду, і тьма очі вкрила.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Но і в його списом Мисколиз прицілив,
Без промаху вдарив в печені. Се вбачив
Капусняк і скочив на берег глибокий.
Но і так не збувся бою – наздогнали:
Він пав без устання, зчервонив ковбаню
Кров’ю і сам з краю берега розкинувсь, –
Дрижав лиш кишками та підчеревинням.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
На берегах тих же вбито й Сироїда.
Но і Стегноїда ж Тростяник злякався,
Так потяг до ставу, що й щита покинув.
Так за те ж Калюжник Цідильника справив
(А Водолюб справив царя Стегноїда),
Каменем по тім’ю влущивши, – і мозок
Вийшов носом, кров’ю земля напоїлась.
Но Правоїд тут же Калюжника справив,
Всадив спису в його, і тьма очі вкрила.
А Прасоїд глянув, що Ласун підходить,
Стрибнув у ковбаню, за шию вхопившись,
Но душогуб з серця за дружину вбиту
Вдарив Прасоїда до скоку на землю.
Він наознак шлепнув, дав Невиду душу.
Тут Багнюк у його багна жменю кинув,
Попав між очима, засліпив на хвилю,
Но той тогді з серця як схопив у руку
Із дороги камінь тяжкий, стоваженний,
Як Багнюка вдарив по ногах, так праву
І розтрощив голінь – і наознак пав він.
Скреготун озлився, вибіг против його
Та в живіт і вдарив прямо, – і всю глиб
Пробив очеретом, і на землю злилось
Все нутро, як спису витяг він рукою.
Житоїд се вбачив з берегів потоку,
Крадцем утік з бою, до смерті злякався,
Ліг у рів, щоб тільки погибелі збуться.
Трощохліб же вдарив в п’яту Мішкорила
(І той з переляку у став заховався).
Тут Прасун побачив, що друга немає,
Вийшов попереду, очеретом двигнув –
Та не пробив щита – остріє загнулось.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Вже збив йому череп – чотиригоршковий
Материнник, близький до бога Ярила.
Із рабів – один він за всіх воювався;
Но його наперли, він глянув, що силу
Трудно побороти – і щез на дні ставу.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Зате між мишами був молодець бірний,
Ратищник, любимий син у Хлібожера,
Князь, мов той Ярило, – хапун невловимий;
Він був самий первий боєць між мишами,
Він над ставом гордий виступив особо,
Виступило дріб’ю і жаб’яче плем’я.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
І вже б порішив він, тяжка була б туга,
Якби не взнав батько божий-чоловічий.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Но тут сам Кроненко за жаб заступився,
Голову почухав і голосно мовив:
«Великеє ж діло бачу я очима,
Не мал мені страшно Хапуна; устав він,
Всіх жаб передушить; так нуте ж скоріше:
Пошлемо Палладу чи бойця Ярила
Спинить сюю бійку, бо стала страшною».
Кроненко промовив – Ярило одвітив:
«Ні в Паллади, батьку, ані у Ярила
Нема сил дать поміч жабам у сих злиднях.
Хіба всі на поміч ходім, і хай щит твій
(Загримить правдивий, землеродогубний),
Що їм землеродів побив [ти] сильних,
Що їм Дананія храброго побив ти –
Та ще й Енкелада – злих велетнів плем’я,
Загримить – тогді вже самий храбрий стихне».
Мовив – і Кроненко блискавкою блиснув,
Спершу загримів він і стряснув Олімпом,
А потому блиснув, страшним своїм щитом
Повернувши, – мигом рука царська вчулась:
Усі пожахались: і жаби і миші,
Но з місця не рушив стан мишей, ще гірше
Перлись вони стерти жаб хоробрих плем’я,
Но за жаб з Олімпу сам обстав Кроненко
І жабам на сей раз послав-таки поміч.
Вийшли спинокуті, та ще й клишоногі,
Хромі, косоокі, черепні, стрегусті,
Костяні, пласкаті, блискучії в плечах,
Кручені, лапаті, із тулуба зрячі,
Восьминогі, зломні, безрукі – що звуться
Раками – і стали хвости мишам гризти,
І ноги, і руки, і списи ламати…
І страх на мишей спав; вони не встояли,
Усі повтікали. Закрилося сонце,
І денної бійки кінець завершився.
Ялта, лютий 1870 р.
Примітка