Коли на Різдво 800 року в Римі коронували Карла Великого, він здобув титул Imperator Romanorum — Імператор римлян. Ця подія поклала початок Священній Римській імперії, яку з тим-таки успіхом можна назвати Німецькою чи Франкською імперією, з одним лиш «але»: Рим — це бренд. На відміну від інших назва «Рим» надавала ваги. Насправді, як писав Вольтер, імперія ця не була ні Священною, ні Римською, ані імперією взагалі, а у своїй Каролінзькій формі взагалі проіснувала упродовж заледве якихось дев’яноста років.
Коли британські монархи з династії Плантаґенетів захотіли відстояти власну честь і здобути незалежність від Франції, вони стали ширити альтернативну історію Британії та британців, у якій зовсім не згадувалося про норманське завоювання.
Так розпочалися безглузді спроби пов’язати слово «Британія» з іменем Брута — праправнука Енея, героя, який утік із Трої й заснував Рим. У працях Джеффрі Монмутського й Едмунда Спенсера можна знайти просто-таки неймовірне припущення, буцімто назва племені триновантів, що жило на території сучасного Лондона, походить від слова Troi-Novaunt, тобто «Нова Троя». Ідея тут полягає в тому, щоб показати, що британці мають особливе походження, значно ліпше, ніж у французів, бо ми, британці, беремо свій родовід від троянців, як самі римляни! У XIX ст. навіть був період, коли серед шотландців стало популярним ім’я Еней, адже батьки масово піддалися переконанню: це те саме, що й Анґус. Не пощастило тим, кого нарікали Енеями Мактавішами, та і якось непереконливо звучить це ім’я.
Коли вже маємо національного героя, найкращим способом додати йому ваги й показати його ще прекраснішим є сказати, ніби він якимось боком римлянин. От скажімо, король Артур був римським лицарем. У п’ятому розділі «Смерті Артура» Томаса Мелорі король їде до Рима, де в оточенні недобитих сенаторів і кардиналів його коронують імператором. Саме так: за одним із ключових національних міфів британців, ми маємо власного римського імператора. Щоправда, мало хто про це чув.
Усі ці персонажі, міфологічні чи ні, претендували на звання наступників західної Римської імперії, чиє падіння, беззаперечно, стало культурним і політичним катаклізмом. Певна річ, на сході численним римлянам також не було кінця-краю. Їх ми називаємо візантійцями, хоча самі вони цей термін ніколи не вживали. Себе вони називали ромеями, себто грекомовними римлянами. Примітним є те, що їхня імперія не лише проіснувала ще тисячу років аж до падіння Константинополя 1453 року, а й те, що коли Мехмед II зрештою вдерся туди, зчинивши страшенну різанину, вгадайте, який титул він додав до свого імені? Мабуть, зовсім не важко здогадатися, що він також захотів стати «Імператором Риму», і всі наступні османські правителі мали цей титул аж до ліквідації імперії 1922 року.
Турок Мехмед читав Гомера й знав усе про класичну цивілізацію. А от сьогодні вже треба дивитись уважніше, щоб розгледіти десь сліди Римської імперії. Якщо ви ненароком уздрите стару цеглу на дні ями на дорозі десь у лондонському Сіті, у вашій голові може мимоволі зринути римський знак питання. Чи, пролітаючи над полями надвечір, ви випадково зможете розгледіти в житі якісь дивні обриси й замислитеся: «Гм-м-м-м, невже це залишки табору? Чи лише гра світла?»
Так, хоча щоб відчути справжній дух римської Британії, треба їхати аж до Бата[28], на Адріанів Вал[29] чи у Фішбурн[30]. Рим таки оточує нас зусібіч, чи то пак лежить у нас під ногами. Там, знизу, під Сіті, через руїни римських палаців в’ються кабелі телефонного зв’язку, повз підземні храми Мітри[31] проїжджають потяги метро, а крізь стародавні лазні пролягають велетенські труби вікторіанської каналізації.
Рим лежить під кожним великим європейським містом, римські руїни є в пустелях Африки та по всьому Близькому Сходу. На трьох континентах, від Португалії до Іраку, від Тунісу до Шотландії, залишилися напівугрузлі в землю рештки римських мурів і загадкові шматки римських будівель. Люди проходять повз них без зайвої думки, тож із першого погляду можна подумати, ніби про Рим забули чи що він більше не має ніякого стосунку до сучасної Європи та її жителів.
Проте все зовсім навпаки: я переконаний, що сама ідея Риму досі живе в колективному несвідомому західної цивілізації. Достоту як по всій Європі чітко прозирають ознаки римського планування вулиць, так само й наша культура має на собі глибокий, закоренілий слід Римської імперії. Гадаю, цей зачаєний колективний спогад про те, яким колись давно був наш континент, спогад про разючі здобутки римлян у створенні відчуття єдності, процвітання й миру серед народів упродовж майже 400 років і є саме тим, що Карл Юнг назвав архетипом.
28
Місто в Англії, відоме своїми термальними водами. Засноване римлянами як курорт. Зберігає безліч пам’яток римської архітектури.
29
Вал, збудований за правління імператора Адріана. Пролягає через усю територію Британії з північного заходу на північний схід, сполучаючи міста Карлайл і Ньюкасл.
30
Місто в Англії, на території якого розташовані найбільший римський палац і найбільша римська житлова будівля в Британії.
31
Мітра — індоіранське божество, культ якого дістався й до Риму. Ушановувався на рівні з Непереможним Сонцем. Храми Мітри називали мітреумами. Лондонський мітреум був знайдений 1954 року в Сіті під час будівництва.