Серби використовували титул царя ще в XIV ст. А хто тільки не знає про Булгарську імперію Симеона І, сина Бориса І? І хоч сьогодні мої співвітчизники-англійці пам’ятають культурний спадок тієї імперії здебільшого за те, що вона принесла в англійську мову слово bugger[33], наприкінці IX — початку X ст. болгари контролювали значну частину Греції та Боснії і всю територію сучасних Румунії й Угорщини. Ще задовго до того, як слово «цар» присвоїли росіяни, Симеон проголосив себе «Царем болгар і греків». Щоправда, така заява не була популярною в Константинополі (Римі номер два). Ба більше, ті самі болгари «бавилися» в царство навіть по тому, як російського царя з усією родиною розстріляли у Єкатеринбурзі, а затюкана чернь узагалі називала болгарських монархів царями аж до 1946 року.
Без жодних сумнівів, Юлій Цезар плекав надію на політичне безсмертя. Та навіть він не міг уявити, що за майже 2000 років після його вбивства, на світанку атомної епохи, його прізвище на Балканах досі матиме таку значущість, що його серйозно сприйматимуть як символ влади й поваги.
Якщо ж ви є лідером чимраз більш мілітаристської й реваншистської Німеччини взірця XIX ст., то, озираючись крізь імлу років у пошуках національного символу, ви натрапляєте на фігуру Армінія та ставите серед лісу веселого зеленого велетня. А далі починається роздвоєння: у вас виникають дві поверхові й суперечливі мрії про свій Рим.
Ви хочете вдатися до духу антироманського протонаціоналізму, як Арміній, але водночас вам кортить мати ну хоч трошечки того славетного римського універсалізму. Тому без жодних докорів сумління ви легко ототожнюєте себе з людиною, проти якої, власне, і боровся ваш улюблений Арміній.
Ви нарікаєте себе кайзером, себто цезарем — титулом, який з 962 року вживали у Священній Римській імперії, а згодом, 1804 року, його перейняли собі австро-угорці. Як німецький кайзер починаєте будувати власну імперію. І не тому, що хочете конкурувати з британцями, ні; просто жоден цезар, який хоч трохи себе поважає, геть зовсім не обійдеться без широких домініонів.
Навіть бельгійці мали власну імперію, яка, щоправда, складалася здебільшого з Конго і була радше особистою забавкою Леопольда. Апогей цієї бельгійської величі вони вшанували аркою просто таки скажених розмірів у Парку п’ятдесятиріччя в Брюсселі. Вона значно більша за лондонську Мармурову арку й узагалі більша за будь-що, коли-небудь збудоване римлянами. Насправді у своїй непомірності вона може позмагатися лише з монументом Вітторіано[34], що на схилі Капітолійського пагорба в Римі. Своєю чергою, це навіює мені думку, що існує закон: «велика імперія — мала арка, мала імперія — велика арка».
Здається, не було нікого, хто не хотів би урвати собі шматочок того привабного Риму, того стилю, того розмаху. От візьмімо бодай орлів. Уся штука в тому, що орел — це суперптах. Він різкий, агресивний і кидається на здобич надзвичайно швидко. Жодна інша летюча істота не наводить стільки жаху, як він. Це птах Юпітера, ідеальний знак для римських легіонів, символ влади, наданої богами правителю, щоб римський імператор мав безмежну владу на землі.
Саме тому цей птах став символом римського мілітаризму. 104 року до н. е. Марій обрав його як єдиний штандарт. Більше жодних тобі вепрів, вовків, коней чи мінотаврів — тільки орли. У четвертій книзі «Од» Горацій використовує цей потужний образ на опис спритності й непереможності, з якими Тіберій і Друз — пасинки Августа — прийшли й завоювали Рецію й Норик, що на території сучасних Швейцарії та Австрії. Брати постають у нього крилатими сторожами блискавок-месниць, орлами Юпітера, у такий спосіб натякаючи, що Август є земним утіленням божества. Відтоді римські орли стали ключовим атрибутом амбітних недоімператорів численних недоімперій.
Своїх орлів мали й Карл Великий, і російські царі. У других той узагалі двоголовий: одна голова дивиться на захід, a друга — на схід. Кайзерів орел великий, чорний і з червоним дзьобом. І в Гітлера також був свій спеціально нацифікований для нього Adler[35], а день, коли він планував вторгнення в Британію, звісно, мав кодову назву Adlertag[36]. Хай сучасна Федеративна Республіка Німеччина часом аж надто силкується у своїх вибаченнях за Другу світову, вона таки й досі має орла на своєму прапорі. Щоправда, він дещо стилізований: уже без загребущих пазурів і хижого дзьоба.
Наполеон мав власну зграю бронзових птахів-убивць, яких носив на своїх штандартах по всій Європі, зовсім так само, як носили їх спраглі слави римські генерали. А коли він зазнав поразки під Москвою, Віктор Гюго написав вірш, який містив такі рядки:
33
Bugger — мерзотник. В англійську мову прийшло із середньовічної латини, від слова bulgarus (болгарин). Болгар католики ототожнювали з усіма «православними», себто єретиками, відступниками, мерзотниками.