За кілька днів Октавіан відрядив до сенату делегацію з 400 центуріонів, які поставили вимогу, щоб командир став консулом.
— Якщо ви не посприяєте, щоб він став консулом, — заявив очільник делегації, витягнувши свій меч, — то в цьому вам допоможе мій друг!
Сенат запанікував. Спершу намагались опиратися, проте легіони з Рима перейшли на бік спадкоємця Цезаря.
За кілька днів Октавіан став консулом, навздогін його названому батькові Юлію. Це був неочікуваний крок. Нечувано це було щонайперше тому, що Октавіан мав лише двадцять один рік, тобто на двадцять два роки менше за визначений законом мінімум для здобуття цієї посади.
А зараз хутенько пронесімося крізь дванадцять напружених і буремних років. Якось так склалося, що двоє принципових противників під час майбутньої битви при Акції — Октавіан та Антоній — примудрилися зберегти альянс. Щоправда, врешті-решт вони таки розсварилися з кількох причин.
Октавіан мав щонайвищі амбіції й надприродну жагу до влади. Існував ризик, що Антоній заснує власну імперію на сході, імовірно, зі столицею в Александрії. Правда, мусимо віддати належне романтичній школі історії, бо в кінці-кінців між ними стала жінка.
43 року до н. е., коли Октавіана призначили консулом, обидва чоловіки вчинили одну розумну річ. Разом із Лепідом, людиною менш амбітною, вони зустрілися на острові поблизу Бононьї — міста, що нині зветься Болонья. Там вони уклали угоду, згідно з якою утворили тріумвірат — об’єднання трьох правителів задля порятунку Римської республіки. Потому пішли розбиратися кожен зі своїми ворогами.
Спершу вони запровадили власні проскрипції — списки претендентів на позасудові убивства, які перейняли від Сулли. Пригадайте сцену з Шекспіра («Дивись, черкну — і щезне»[47]) і ту страшну безсердечність, із якою ті переліки складали. Головною мішенню Антонія був Цицерон. Старий докучав йому своїми філіппіками, висміюючи його характер й особисте життя в стилі, який вважався непристойним навіть за стандартами римських інвектив[48]. А Октавіан і пучкою не кивнув, щоб захистити Антонія. Laudandum, ornandum, tollendum — слова Цицерона про Октавіана, які були гарною шпилькою. Що ж, цей жарт згодом обернувся проти самого Цицерона.
Старий дременув до моря, звідки спробував боягузливо втекти, сховавшись на ношах із балдахіном. Однак 7 грудня 43 року до н. е. його спіймав центуріон. Цицерон відклав свій примірник Евріпідової «Медеї» та вистромив голову з-поміж завіс.
— Ну що ж, вояче, — звернувся він до центуріона, випинаючи горлянку, — якщо вважаєш, що це треба відсікти, то давай.
Щоб відтяти йому голову, центуріону знадобилися три удари.
Ходили, щоправда, чутки, буцім Октавіан два дні умовляв Антонія прибрати Цицерона зі списку. Утім, здається, причин вірити їм небагато. Октавіан понад усе цінував вигоду, а на той момент найвигідніше було лишатися прибічником Антонія.
42 року до н. е. під Філіппами, що в Македонії, Октавіан і Антоній провели одну з вирішальних битв у історії західного світу. Цезаристи зійшлися з антицезаристами. На кожному боці стояло по двадцять легіонів. Брут, Кассій і війська республіканців зазнали поразки через невміння воювати, власні самогубства й невдалі самогубства серед власного війська. Октавіан знову заслаб, через що відіграв у битві незначну роль, і більшість почестей відійшло Антонію. Проте це таки була спільна операція.
Надії на союз Антонія й Октавіана зросли 40 року до н. е., коли Антоній одружився із сестрою Октавіана Октавією. Що ж іще ліпше символізувало б об’єднання колишніх ворогів? Вони ж породичалися, хіба ні? Утім, якщо династичний шлюб і здатен підсилити династію, то зіпсований династичний шлюб означає її погибель.
За доволі ліберальними умовами тріумвірату, Октавіану діставалась Італія й Захід імперії, а Антонію — незліченні багатства Сходу. А Лепід отримав Африку як заохочувальний приз.
А за рік до того у Кілікії, на березі ріки, що тече на півдні сучасної Туреччини, Антоній зустрів жінку, яка причарувала його, а згодом призвела до падіння. На той час їй було двадцять вісім років і, за словами Плутарха, її врода сягнула свого піку. А ще, не маючи ані краплі єгипетської крові, ця красуня правила Єгиптом.
За сім років до знайомства з Антонієм Клеопатра завоювала серце Юлія Цезаря своєю славетною появою — загорнутою в килим. Цей альянс приніс їй не лише спадкоємця Цезаріона, а й дав підтримку Цезаревих військ у боротьбі проти її ворогів і закріпленні її влади.