А тепер вона взялася напрочуд професійно обкручувати Антонія. Плутарх залишив нам захопливий опис її з’яви на кормі баржі з пурпуровими вітрилами, що розвівалися на вітрі, і гребцями, які пестили водну гладінь, опускаючи в неї срібні весла в такт мелодії флейти. Сама Клеопатра, убрана, як Венера, спочивала під золотим балдахіном, а обабіч неї стояли вдягнені купідонами хлопчики, що обмахували її віялами.
Антоній викликав її до себе, оскільки підозрював у підтримці Кассія в останньому конфлікті й зажадав пояснень. Здається, їх він так і не дістав.
Платон каже, що є чотири види лестощів, а Плутарх твердить, що ця жінка володіла тисячею, понад усе — міметичним генієм уміти розпізнати інтереси чоловіка та, як справжній експерт, удавати, ніби їй вони також цікаві. І не треба починати про форму її носа, адже наймогутніші чоловіки не могли опиратися саме силі Клеопатриних чорних очей і зухвалості її маніпуляцій.
Якось під час риболовлі Антоній спробував вразити її, заздалегідь почепивши на гачок рибину. Клеопатра розкусила його фокус і наступного дня наказала нирцю пірнути й причепити до його гачка засолену рибину, яку Антоній дістав під загальний регіт.
Антоній поїхав із нею до Александрії, де парочка за свою любов до бенкетів і розкошування здобула прізвисько неперевершених життєлюбів. А далі були новини про вторгнення парфян у Малу Азію, і Антонію довелося хутко поїхати туди. Проте на той час Клеопатра вже була вагітна від нього близнюками, а сам Антоній давно й безнадійно спіймався на її гачок.
За три з половиною роки, коли його шлюб із Октавією втратив свіжість, він викликав Клеопатру до Антіохії. Розгорівся скандал, якому судилося змінити перебіг історії.
Октавія мужньо терпіла приниження понад шість років. Проте Октавіан тим часом гнівно листувався зі своїм шурином Антонієм, адже поведінка того була не лише неприйнятною в шлюбному плані, вона ще й викликала політичне занепокоєння.
Чого б то він закрутив фіглі-міглі із заморською царицею? Що вони собі надумали? У баченні багатьох римлян Клеопатра була небезпечною східнячкою, яка своїми чарами звела з розуму двох римських генералів і відновила правління Птолемеїв у Єгипті. То що вона замислила цього разу?
Одні казали, ніби вона хоче розділити світ, ставши імператрицею Сходу, а свого коханця поставити правителем Заходу. Інші — що вона планує стати правителькою Риму, адже подейкували, буцімто Клеопатра сама сказала, що хоче, щоб її «укази зачитували в Капітолії».
34 року до н. е. стало очевидним, що мозок Антонія зовсім розім’як від нескінченних плотських утіх. Він віддавав Клеопатрі римські території, проголосивши її Царицею над царями й заявивши, що їхні діти правитимуть Східною Римською імперією. А перемогу над вірменським царем Артаваздом він узагалі відсвяткував не в Римі, а в Александрії. В очах греків та азіатів Антоній став утіленням Осіріса чи Діоніса, чоловіком божественної цариці Єгипту. Ситуація стрімко ставала вельми дивною й зовсім не на користь Риму.
33 року до н. е. виповнювалося десятиліття правління тріумвірату, і Октавіан вирішив, що не має бажання оновлювати угоду. Він стомився підтримувати видимість союзу з Антонієм. А вже наступного року Антоній нарешті оголосив про розлучення з Октавією.
Розлючений Октавіан вирішив зламати табу. Він знав, що заповіт Антонія зберігається у весталок[49]. Він поставив їм вимогу віддати його, на що дістав відмову. Тоді забрав його силоміць і зачитав у сенаті. Можливо, не дуже гарно читати заповіт людини, коли вона ще жива, але там було написано дещо жахливе.
Антоніїв заповіт проголошував Цезаріона істинним спадкоємцем Юлія Цезаря, що неабияк ганьбило Октавіана. А ще він залишав величезний спадок своїм дітям від Клеопатри. Та найбільшим ляпасом сенату й усьому римському народові стала воля доправити його тіло Клеопатрі в Александрію, навіть якщо помре він у Римі.
Антонія миттю позбавили консульства.
Це означало початок війни.
Щоправда, битва при Акції була не тим епічним побоїщем, яке змалював у своїй картині Сесіль Блаунт Де Мілль[50]. Відбулося все доволі тихо.
По-перше, чотири дні дув такий сильний вітер, що воювати було просто неможливо. Справедливо припустити, що Антонієві плавучі фортеці спробували піти в прорив на п’ятий день, коли нарешті настали ідеальні умови. Насправді ж із причин, залишених на оцінку нащадкам, замість нападу він позадкував. Згідно з одним доволі випадковим джерелом, його власний флагман обсіли риби-прилипали, що можна трактувати або як метафору його психічного стану, або ж як дуже нікудишню відмазку. Його плавучі фортеці зрештою таки висунулися в бій, але через брак людей так і не змогли набрати таранної швидкості.