Сили противників були рівні, аж раптом дух Антонія зненацька надламався. З причин, яких Клеопатра так і не пояснила, вона наказала своїм суднам підняти вітрила й прошмигнула у відкрите море. Ворог поглянув на неї з подивом. А щодо Антонія, то, за словами Плутарха, душа одного з коханців живе в тілі іншого, тож після втечі Клеопатри він втратив цікавість до битви та й загалом до всього світу.
Антоній полишив бойовище й погнався за нею. Клеопатра впізнала його вітрила й пустила на борт, одначе три дні чоловік не знав, що сказати їй і будь-кому, тож просто сидів на кормі, схиливши голову на руки.
Антоній і Клеопатра загинули менше ніж за рік, він — від власного меча, вона — від укусу змії.
Якби Антоній залишився з Октавіаном, існує велика ймовірність, що йому б пощастило заснувати власну імперію на сході. Можливо, там навіть знайшлася б якась роль для їхніх із Клеопатрою дітей.
Якби він не втратив свій розум, то нізащо не привіз би чужоземну царицю на Акцій. Антоній нізащо не налаштував би проти себе Рим так, що з Октавіаном на битву прибуло не менше як 700 сенаторів, демонструючи свою відданість правителю.
Антоній відомий нам передовсім як людина, що втратила все заради кохання. Ми знаємо його як чоловіка, що «став ковальським міхом, вахлярем, щоб дихать на жар циганки»[51]. От тільки це сам Октавіан захотів, щоб ми запам’ятали його саме таким.
Тиняючись місцем битви при Акції, ми з родиною надибали руїни Нікополя, у минулому великого міста, зведеного Октавіаном на честь перемоги. На тому місці не було нікого, крім пастуха з отарою кіз. Я став шукати якихось табличок чи інших пам’яток, але не виявив нічого, крім чагарників, ящірок та обплетених лозами загадкових цегляних руїн, що стриміли із землі, ніби закинуті камбоджійські храми.
Я так і не знайшов жоднісінької згадки про те, хто збудував це місце. Поринувши в Ґіббонові роздуми, я замислився над відносною витривалістю великої літератури й великих споруд.
Є принаймні чотири відомі латинські поеми, опубліковані за життя Октавіана — чи то пак, Августа, ким він став згодом, — які прославляють битву при Акції. Ці художні твори пережили місто, зведене на честь тієї перемоги, і, на подив, їх об’єднує те, що вони містять однакову думку щодо тих подій.
Усі вони так чи інакше є плодом Августової пропаганди. У всіх згадано єгипетську царицю, проте саме ім’я «Клеопатра» замовчується. Його з них просто викинули.
Поети, про яких іде мова, — це Горацій, Вергілій і Проперцій, і кожен з них твердить, що в образі цієї жінки та в її пристрасті до Антонія є щось ганебне. Так у своєму дев’ятому «Еподі» Горацій пише, що оточували її бридкі, зморщені євнухи, а в «Одах» (книга 1, вірш 37) він переконаний, що її почет страждає на венеричні хвороби й збочення.
За словами Вергілія, небачено, щоб у римського генерала була — Господи, жах який! — єгипетська дружина. Він пише, що ця жінка грає на сúстрі — дурнуватому заморському інструменті, а Анубіс та інші чудернацькі єгипетські божества кидають виклик римським богам. Його рядкам вторує Проперцій: «Римські списи — о, яка ганьба! — схопила рука жінки».
Ба більше, усі ці три римські поети написали свої рядки задовго після самої битви: Горацій — у тому-таки десятилітті, Вергілій — у наступному, а Проперцій — ще через десятиліття. Утім, усі вони сходяться на епохальності цієї події.
«Сплеснув світ у долоні», — пише Проперцій, що може бути (а може, й ні) натяком на географічне розташування місця битви. Горацій радіє, що нарешті, коли цариця мертва, можна випити цекубського вина. А Вергілій солодкаво-нудотно описує Августа, який мужньо стоїть на височезній кормі перед битвою, а з ним весь сенат, народ і боги Риму. «З його обличчя палає обабіч радісна ясність, — пише він в “Енеїді”, — і зірка батька Юлія над тім’ям»[52].
Читаючи таке, мимоволі ставиш собі запитання: звідки усе це? Радісна ясність з обличчя? Зірка над тім’ям? Цих трьох поетів вважають за найталановитіших і наймайстерніших в історії західної літератури. Звідки цей ура-патріотизм, ця неприхована ксенофобія?
Навзір доволі дивно, що усі вони аж так підкреслюють іноземність Клеопатри. Римляни ж добре знали Єгипет, а Вергілій ні сіло ні впало бідкається, що Анубіс вирішив позмагатися з римськими богами, але зовсім забуває, що в римському світі вже й так давно та успішно панував культ Ізіди. Усі ці поети аж зі шкури пнуться, описуючи негідність і ганьбу Антонієвої інтрижки з Aegyptia coniunx — єгипетською дружиною, як називає її Вергілій. Та постривайте-но…
52
Перефразовані рядки «Енеїди» в перекладі Михайла Білика. Тут і далі цитати з «Енеїди» подаються в цьому перекладі.