Існують й інші припущення, чому Вергілій вирішив повторити Ісаю та підтвердити пророцтва. Можливо й таке, що його надихали єврейські твори про настання золотих часів і прихід месії, що з’явилися на Заході з «Оракулами Сивілл», які були сумішшю грецьких та єврейських релігійних текстів.
Цікавіше запитання: що було на думці у Вергілія? Хто це диво-дитя? Відповідь очевидна: наш вундеркінд Октавіан.
Як й інші августівські поети, Вергілій зростав серед жахіть громадянської війни. Люди тих часів аж так жадали миру, що були ладні наділити божественністю будь-кого, хто поклав би край їхнім стражданням.
Звісно, може, трохи зайвим є називати Октавіана божественним диво-дитям, але погляньмо на Горація. Він цілком серйозно каже нам у своїх «Одах», що Август — це Меркурій, який зійшов на землю, щоб відновити лад після братовбивчої війни в Римі: «Нас не кинь в біді, не спіши злетіти з подувом вітру в вись небесну; тут, поміж нами слався»[56], — звертається Горацій до Октавіана, цього холоднокровного та вправного терориста, що і так має за плечима чималий багаж убивств.
Цей життєрадісний юний бог був не ким іншим, як безжальним кривавим тираном. Серед його військових злочинів — убивство 300 людей після битви при Перузії для жертви духові Юлія Цезаря. Але знову ж в іншому місці в тексті Горацій стверджує, що Август є втіленням Юпітера, богом на землі, який долучить до своєї імперії Парфянське царство й навіть Британію.
Горацій і Вергілій не сліпо прославляли правителя, вони ж бо мали очі. Вони просто поетично висловлювали те глибоке, типово римське відчуття, що боги розгнівалися на Рим: інакше й не пояснити тих бід, які звалилися на їхній народ. Отже, врятувати країну під силу тільки богам.
Тому-то вони й готові вдатися до безпрецедентного кроку, приписавши Августові божественність. А раптом у когось виникне сумнів щодо того, ким є цей римський спаситель, Вергілій нагадує в «Енеїді»: побачивши в царстві мертвих Августа, Сивілла повторює своє пророцтво. Неважко здогадатися, що в ньому Вергілій посилається на свій давніший вірш — «Месіанську еклогу». Сивілла каже таке: «Це той герой, про якого чував ти від оракулів стільки, Цезар то Август, син божества; золотую епоху в Лації наново він установить, на землях, що перше царством Сатурна були, і до гарамантів та індів владу поширить».
От і маємо. Ось що римські поети кажуть про пришестя Августа за кілька десятиліть до народження Ісуса Христа: що він спаситель, що він порятує свій народ, трохи поживе серед нас, а згодом повернеться на небо, та понад усе — що його завданням буде спокутувати гріхи свого народу — у нашому випадку громадянську війну. А, так, мало не забув: Август ще й син божий.
Юлія Цезаря вознесли в стан богів посмертно, а з 42 року до н. е. його названого сина почали називати Divi Filius, що означає «Син божий».
Упродовж п’ятдесяти років у двох стародавніх і гордих цивілізаціях — римській та єврейській — одночасно процвітає те саме явище. Протягом сторіч ці народи зневажали еллінський культ правителя. Самими ними завжди правили люди, а не боги. Римляни не сприймали ідею мати над собою царя, а якогось божественного правителя — і поготів. А щодо ортодоксальних євреїв, то для них, окрім Яхве, жодного іншого бога не могло й існувати.
То чи збіг це, що в той самий час у цих двох культурах з’являється людина, яка нехтує традицією, проголошуючи себе сином божим? Чи доцільно казати, ніби історія Риму не має жодного впливу на християнську історію?
І це ще не всі неймовірні подібності між історією Августа та євангельськими оповідями. Светоній пише, що, ймовірно, сенат проголосив заборону на вигодовування новонароджених хлопчиків у рік народження Августа через пророцтво, що того року на землю прийде новонароджений цар. Звісно, ця історія — щира нісенітниця. Та чи не аж надто нагадує вона історію про вбивство немовлят Іродом?
Далі нам розповідають про те, що Октавіановій матері Атії під час відвідин храму Аполлона наснився сон, у якому її навідав бог у подобі змія. А за дев’ять місяців вона народила сина. Саме так, це дохристиянська версія Благовіщення. Благословенна ти, Атіє, між жінками, і благословен плід лона твого Октавіан…
…На що Атія й каже:
— Як таке могло статися, я ж іще не знала чоловіка? Стривайте-но: то ж у подобі змія явився мені сам Аполлон!
Або вслухайтеся в той євангельський трепет, із яким провінція Азія 9 року до н. е. вирішує відзначити день Августових народин. Рада запропонувала винагороду за найкраще вшанування Августа. Переможцем став чоловік, який запропонував визначити день народження імператора (23 вересня) днем Нового року за місцевим грецьким календарем. «Чудова ідея!» — погоджується рада: