…день народження божественного Цезаря можна справедливо прирівняти до початку усього на світі. Він змінив світ, який давно б загинув, якби не народився Цезар, що приніс щасливу долю всьому людству. Тому й вважатиме кожен із нас його день народин за початок і нашого власного життя, бо поклав цей день край нашому шкодуванню, що народилися ми на цей світ.
Тільки вслухайтесь у християнське звучання цього декрету, написаного за дев’ять років до народження Христа. Рада називає цю ідею словом euangelia — блага вість — і каже, що «благою вістю для світу стало народження бога».
Щасливим знаком Августа був Козеріг, на честь дати його зачаття. А в який день його зачали, коли Атію навідав старий пролаза Аполлон? 23 грудня… це наштовхує мене на думки про підозрілу близькість цього дня до Різдва.
Як гадаєте, що відбувалося, коли творці Євангелій вирішили розповісти нам історію Ісуса? Гадаєте, на них не вплинула історія про сина божого, яка поширилась по усій Римській імперії, включно з Юдеєю? Атож, уплинула.
І це не просто блюзнірське припущення — принаймні не конче блюзнірське. Зрештою, твердження, буцім історія Різдва не цілком правдива чи оригінальна, належить англіканським єпископам. Це не шкодить християнству, чи то пак не обов’язково шкодить. Я веду до того, що нам годі збагнути місію й послання Христа, доки ми не розберемося з римським контекстом — як політичним, так і культурним, — у якому ця історія творилася.
Ісус був євреєм, що І ст. н. е. мешкав у Галілеї — частині римського князівства у світі, де одноосібно домінував Рим. Кожного Різдва в колядках чуємо, що народився він у яслах у Віфлеємі через постанову Цезаря Августа про те, що весь світ треба обкласти податком. Саме через це Марії та Йосипові довелося покинути Назарет і поїхати на перепис (оцінку їхніх статків) у Віфлеєм.
Щоправда, Юдея відрізнялася від решти провінцій, а самі євреї дотримувались особливих поглядів на самих себе та власну релігію. Вони були не такі, як ті підлабузники з Азії, що аж скавчали з радощів, коли день народин імператора оголосили Новим роком. Євреї мали власного бога на ім’я Яхве. От лишень ім’я його називати їм не дозволялось, а зображувати його — і поготів. Ба більше, вони не лише не мали інших богів до нього — вони взагалі ніколи не мали жодних інших богів. Ні-ні, хай римляни собі поклоняються скільком хочуть богам, серед яких навіть їхній імператор, але для євреїв це щось геть немислиме.
Насправді євреї були аж такі непокірні, що постійно повставали, а перш, аніж загинути в германських лісах, наш старий друг Публій Квінтілій Вар устиг розіпнути за непокору кілька тисяч єврейських розбишак.
Зрештою, цей упертий опір асиміляції призвів до знищення Єрусалима та зруйнування його храму 70 року н. е. Проте за часів Христа на землі явною стратегією єврейської верхівки було порозумітися з римлянами. Вони щосили намагались ігнорувати ту прірву, що існувала між ними та окупаційною владою, нав’язуючи народові римську доктрину про божественність імператора.
Коли Вергілій і Горацій говорили про божественне походження Августа, частково це було від щирого серця, а почасти — суто як façon de parler[57]. Вони ж бо знали його особисто й не зовсім вірили в те, що він дійсно бог, принаймні в тому сенсі, у якому богом був Юпітер. Однак із часом і відстанню від Рима культ імператора стали сприймати дедалі серйозніше й щиріше.
Від Іспанії до Галлії, від Германії до Африки, від Азії до Греції — скрізь були освічені люди, готові визнати, що Август — це divi filius, син божий.
То як це все пов’язане з християнством? Почнімо з того, що Ісус був не просто сином божим, він був єдиним Сином Божим.
У цьому й полягала вся проблема.
Простіше кажучи, Ісус та Август — два «сини божі», що жили в той самий час, мали на меті встановити чи бодай сформулювати принципи двох кардинально протилежних систем цінностей. Обидві системи співіснували впродовж сотень років, допоки одна з них, зрештою, не витіснила іншу.
Хоча перемогу врешті-решт здобуло християнство, імперська система Риму проіснувала аж так довго завдяки лише самому баченню Августа. Та що є значно дивнішим, перемогу християнства забезпечило не що інше, як успіх цієї імперської системи.